Ти розквітнеш, неодмінно розквітнеш,
Зачаруєш погляди, кинуті повз.
Ти наллєшся красою по вінця,
Ароматом свободи наповнишся.
Знов.

Пригадай, як минулої вЕсни
Тебе пестив вітерець.
Це ж було!
Пригадай, як пелюстки воскресли,
Потім саван зняли.
Перед сном.

Відпочила за зиму? прокинься!
Розквітай, неодмінно цвіти.
А якою ти будеш завтра?
Різнобарвною? білою?
Чи…
Брунька. Ти.
12.03.2025 ©Ірина Вірна

СУСІД СПОСТЕРІГАЄ

Ось потвори з оркостану
Знову гаратають,
Хочем жити чи вмирати –
Вони не питають.

Їм аби лишень стріляти,
Нищить Україну,
Та й бляшанки випускати –
Не давать спочину.

А бляшанок в оркостані,
Як піску у морі,
Ми усі в тривожнім стані,
Бо думки́ в них хворі.

З усіх усюд запускають
Мотлох юродиві,
Люд невинний убивають
У гнилім пориві.

Чи не можуть їх спинити?
Чи й гадки не мають,
А ми хочемо всі жити…
То на що чекають?

А той мотлох без упину
Злітає з болота.
Прикру маємо картину,
В нас роки скорбота.

А сусід спостерігає,
Бо не їх вбивають…
Щось вичікує -чекає,
Бо біди не знають.

Чи ще довго доведеться
У борні стояти?
Та й чи скоро це минеться
Й далі що чекати?

03.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045436

НІЧНА АТАКА НА СТОЛИЦЮ

Глибока ніч, та ворог наш не спить,
Ракети на столицю випускає,
То ж не дає спокійно нечисть жить
І ні на мить про нас не забуває.

Летять бляшанки вражі з болотів,
Летять потвори й курсу не міняють.
Аби Госпо́дь від нас їх всіх відвів,
Хай над болотом спалахом засяють.

Нема споко́ю в Києві, нема,
По серцю України гаратають.
За що вони так з нами усіма?
Нехай усі потвори поздихають!

Вночі нас ворог сильно обстріляв,
Завдав ударів, виникли пожежі,
Де тільки міг – усюди він сягав,
Давно вже перейшов кордони й ме́жі.

Ворожий мотлох нісся звідусіль,
Захисники зробили, що зуміли,
Та ми відчули знову страх і біль,
Людські́ домівки знову в нас горіли.

В страху́ усі пробу́ли цілу ніч,
Сигнал тривоги сповіщав про лихо,
І ні на мить ми не зімкнули віч,
Молили аби знову стало тихо.

21.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1009088

ЧУЄ ГРІШНУ

Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку,
В молитві ру́ки зво́дила в сльозах,
Не допустив той мотлох-вибухівку,
Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах.

Я про життя в молитві все благала,
Тремтіла, наче листя на вітру,
Та чи почує Го́сподь – я не знала…
А з пам’яті жахіття не зітру.

Не хочеться так рано помирати
Від вражої ординської руки́,
Лишається лиш Господа благати,
Щоб не спинив життєвої ріки́.

Жахливий ранок у сльозах й тремтінні,
В молитві та уявленні про все,
Коли навко́ло все в палахкотінні,
Й будинком від тих вибухів трясе.

Спокійно жити не дає потвора,
І серце України – в нього ціль.
Настала дійсність ось така сувора,
Не закриває ворог цю артіль.

Від вибухів повітря аж дзвеніло,
Здригалась наша матінка-земля,
Та я жива й помешкання вціліло,
Напевно Бог щитами затуля.

Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній,
Я дякую, я дякую за це!
Почув мої́ молитви, чує грішну…
Зберіг моє́ життєве деревце.

23.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1003830

КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711

МИРОМ ВСЕ У НАС ПРИКРАШУ

Прийшов москаль в країну нашу,
Бо прямував він на парад,
Тепер йому доро́га в рашу,
Але двохсотим вже назад.

Тепер йому доро́га в рашу,
Яка веде на небосхил,
Їм не топтати землю нашу,
Квітник зросте замість могил.

Їм не топтати землю нашу
Сво́м смердючим кирзаком,
Не будуть лити горя в чашу,
Яке тече все рівчаком.

Не будуть лити горя в чашу,
З життя не будуть визволять,
Навік зали́шать землю нашу,
І нас не будуть убивать.

Навік зали́шать землю нашу,
На повні груди ми дихне́м,
Я цю надію не зага́шу,
Хоч на душі і біль і щем.

Я цю надію не зага́шу –
Піде в болото лютий враг.
Я МИРом все у нас прикра́шу,
Піді́ймуть всюди рідний стяг.

Я МИРом все у нас прикра́шу,
Усюди славень зазвучить,
Зустрінем ПЕРЕМОГУ нашу,
І ми, й Вкраїна будем жить.

29.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044689

ЧИ ДОВГО НА СВЯТО ЧЕКАТИ?

Нехай у вічність кане все погане,
Нехай у вічність піде зло й війна,
Хай чимскоріш в нас знову МИР настане,
Хай щезне з України сатана.

Нехай у вічність пі́дуть всі ординці
За те, що нас взяли́ся убивать,
Хай заживуть у МИРі українці,
На нас щоб не могли більш зазіхать.

Нехай у вічність пі́дуть сатанисти –
Не місце їм на цій святій землі́,
Двоногі ці недоумки-рашисти
Нехай наві́ки щезнуть у імлі.

Нехай у вічність відійдуть убивці,
Які прийшли зі зброєю до нас,
Зотліють хай до папірка паршивці,
Хай на землі́ закі́нчиться їх час.

Нехай у вічність відлетять хоч нині,
Аби і духу не зоста́лось тут,
Бо місце на святій землі́ – людині,
А їм у пекло кожному маршрут.

Нехай у вічність кануть всі до шпенту,
Хай факелом яскравим спалахнуть,
Й не ли́шиться від вбивць ані сегменту,
Щоб кара не могла їх обминуть.

Нехай у вічність кануть всі потвори,
Які несуть роки́ нам горе й біль,
Нехай розмиє нелюдів цих но́ри,
Й не мали змоги вибратись звідтіль.

Нехай й упир у вічність з ними кане,
Щоб більш не міг накази віддавать,
Нехай згорять із ним убивчі плани!
Чи довго нам на свято це чекать?

27.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044537

Я хочу повернутися додому,
Але боюся не впізнати те,
Що було рідним стільки років,
Що в пам’яті стирається уже.

Я хочу повернутися до міста,
До вулиць і каштанів квіту,
Бо пам’ятаю їх іще з дитинства:
Свою Двірцеву і Бульвар. Це рідне.

Я хочу повернутися додому,
Бо бачу своє місто в кожнім сні.
Я буду посміхатися знайомим,
Радіти сонцю… вже після війни.

травень, 2024 р. ©Ірина Вірна

Неспішний поступ вулицею міста.
Ось зацілована промінням квітка.
Метелик на хмаринці примостивсь, як мітка,
Родима пляма – від весни до падолиста.

Пекучо-тягнуча тривога вою.
І хилиться від поштовху повітря квітка.
Хмарина набубнявілась – дощинка.
Чекаєш, мрієш, тужиш до відбою…

2024 р. ©Ірина Вірна