Кап-кап-кап,
Біжить струмок,
Це наш дощик,
Скік та скок.
Він земличку поливає,
Квіти сріблом прикрашає,
Щоб росли вони гарненько,
Підіймались височенько.
Горобці й собі радіють,
Лапки, крильця вправно миють.
Дощик весняний хлюпоче,
Всім добра на світі хоче.
Ми з нетерпінням чекаємо бабине літо,
Щоб на хвилиночку ще порадіти теплу.
В повітрі легко кружляє тонке павутиння,
Здається, ніби воно у веселім танку.
Нам світить сонце яскраво, проміння дарує.
І небо чисте й блакитне без жодних хмарин.
Лиш жовте листя шуркоче у нас під ногами,
Щоб нагадати нам про осінню красу.
Я зупинюсь на мить.
Вдихну повітря повні груди,
Зберу букет із запашних квіток
Серед холодних днів,
Вони мені так гріють душу.
Осінні квіти з «присмаком» тепла.
Коли закінчиться війна
Я буду від щастя плакати.
У серці моїм розквітне весна,
В душі буде тепло й радісно!
Я видалю всі сповіщення, додаток «Тривога» також.
Не буду більше боятися
Й чекати сумних звісток.
Близьким напишу повідомлення про те як їх сильно люблю.
І буду жити на повну я,
Й радітиму кожному дню!
Коли настає ніч
На небі з’являються зорі.
Ми хочемо хоч на мить
Побути у тиші та спокої.
Відкинуть тривожні думки,
Вмоститися зручно у кріслі,
Налити у чашку собі
Смачного гарячого напою.
Помріяти про майбуття,
В уяві картинки зобразити.
Зібрати до купи себе,
Всі сили свої задіяти.
Та й знову почати день
Наповнений подіями різними.
Подаруй мені, осене,
спокій,
Щоб душа відпустила весь біль.
Обійми теплим днем, а не холодом,
Щоб у серці розтанув лід.
Дай, вдихнути на повні груди,
Щоб позбутись сумних думок.
Поверни мені, осене, радість,
Щоб ні горя, ні втрат не було.
Поверни мене, осене, в щастя,
Де навколо лиш спокій та мир,
Де родини всі разом і вдома,
Де немає страшної війни!
А я щодня про тебе згадую
У вирі спогадів душа моя.
Мені так хочеться тобі набрати,
Щоб голос твій у слухавці лунав.
Приїхати у гості, поруч посидіти,
Розповісти про все, поради попрохать.
І міцно-міцно обійняти,
Щоби тепло від тебе перейнять.
На узбіччі яблуня росла
Хто б не йшов повз неї,
Кожен зупинявся.
Хтось, смачненьке яблучко зірве,
Хтось, від сонечка ховався.
Але, раптом, яблунька гілки
До землі схилила й зажурилась.
Перестала квітнуть і родить,
Перестала листям тріпотіти.
Бо, уваги їй ніхто не приділяв,
Ні тобі води, ні доброго слова,
Лиш для себе, кожен користь брав,
А вона потрібна всім була для цього.
Пам’ятаймо, людяність в житті, завжди буде в моді.
На добро, добром відповідай і ти,
Доброта рятує світ від злоби.
І буде мир, і буде перемога!
І знов над нами небо чисте та ясне.
І соловей нам заспіває пісню
Про рідний край в якому він живе.
Розквітне знов калина край дороги
Вітати буде всіх, хто повз неї іде.
А вітер віднесе кудись далеко
Весь смуток, що в душі нашій живе.
Огорне сонячне проміння землю,
Мов, обіймає з теплотою нас.
Не буде більше в нашій Україні
Ні сліз, ні горя, ні образ.
Лиш щастя й радість панувати будуть,
Лиш спокій й затишок прийдуть.
Вкраїна мила процвітати буде,
Бо в ній найкращі людоньки живуть.
За вікном лежить сніжок
Він засипав поріжок.
Прикрашає все навколо,
Щоб зима була казкова.
Морозець й собі «не спить»
Грати з дітками «біжить».
Тож вдягли ми рукавички
Тільки мерзнуть наші щічки.
Он ялиночка зростає
Вгору віти підіймає.
Щоб не сумно їй було
Ми її друга зліпимо.
Поруч буде сніговик
Він великий чарівник.
Хай же мрії всі здійсняться
Завжди буде мир та щастя.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
