,,Та що вже буде – те і буде,
А буде те, що Бог нам дасть”,
,,І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт ”.
Бо що – життя? Це злети та падіння,
В них – вибір, рух, бажання, мрії, старт.
Комусь до болю хочеться везіння,
А хтось змирився, каже , що це – ґарт.
,,З рук смерті люди дістають безсмертя”.
А ще ,,огонь запеклих не пече”.
Один цінує щирість та відвертість,
А інший від такого утече:
Це як ,,…любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі…”
Слова ,,якби ви вчились так, як треба” –
Про мудрість, порятунок від петлі,
Яка від тупості затягує сильніше,
Приземленість сповідує, снує
Спочатку розум, потім – ,,цікавіше”:
Безглуздістю, байдужістю уб’є.
,,Не все ще той святий, хто богомільний”,
Не завжди щедрий той, хто щось дає.
Суть – розпізнати істину в похміллі,
Що , як мара, прекрасний світ псує.
Життя – це сад. Та можна заблукати,
Якщо спочатку щез орієнтир.
Зле,що ,,…на цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил”.
Життя – це вибір. Любиш чи катуєш?
Чи нищиш, а чи створюєш нове?
Руйнуєш чи будуєш? Оглух? Чуєш?
Чи рівне на шляху, а чи криве?
,, Не жди ніколи слушної пори-
Твоя мовчанка може стать ганьбою!”
Іди вперед! Люби, пиши, твори!
Рятуй цей світ своєю ти рукою!
І нищи зло, хай квітне все і грає,
Твори щораз життя нову главу.
Кажи :,, Я стверджуюсь. Я утверждаюсь,
Бо я живу!”
Позначка: Життя
В гонитві за щастям
Люди блукають все щастя шукають,
Де мрії вмирають, не встигнувши жить.
В погоні за тим, що із часом згасає,
Вони забувають як серцем любить.
Порожні слова і обличчя в завісі,
Де сміх загубився у гуркоті справ.
І кожен неначе бреде по пустелі,
Шукає оазис, примарний той рай.
В гонитві за щастям не бачать нещастя
Коли вже не бачиться світло в очах.
І навіть на сонці якась прохолода,
Бо темрява виросла в їхніх серцях.
Люди шукають щастя повсюди,
Але ж воно поруч, в простіших речах.
У сміхові друга, у теплому слові,
В дитячих обіймах, у рідних руках.
Ми часто втрачаєм себе у тривозі,
В гонитві за часом,у марних ділах.
Та варто спинитись, вдихнути повітря
І радість відчути в малих чудесах.
Нехай у серцях розквітає надія,
Взаємопідтримка хай стане ключем .
Бо щастя не в тому щоб мати мільярди,
А вміти ділитись теплом день у день.
Життя по колу
Не можу я зійти з протореного шляху,
і крутиться життя по колу:
то як болото ряскою спливає мляво,
а то несеться ген за обрій виднокола.
Минає час зі швидкістю шаленою.
Лиш намагаюся стрибнути у вагон.
Останній.
Той – мій,
який не реагує на “зелений”.
Вагон-портал “Реальність-сон-бажання”.
Вокзали,
перони,
зупинки…
І знову вагон.
І стоп-кран.
І хочу позбутись помилки,
та тільки у Бога свій план.
01.07.2025 @Ірина Вірна
Мій воїне! У силу твою вірю!
Мій воїне! У силу твою вірю!
Я знаю, важко. Знаю, що болить.
Знайти і знищити – бажання це без міри,
Бо злість до ворога в тобі реве й кипить.
І кожен раз виконуєш завдання,
Ціна якому – це твоє життя.
І кожен день – одні і ті ж бажання:
Це мати, дім і…битись до кінця!
Рідненький мій! Тримайся! Бог з тобою!
Ти знищиш зло, повернешся в сім’ю.
І тільки в снах ставатимеш до бою.
Молюсь! Вклоняюсь низько! Бо живу.
Якби не ти, не було б вІршів, квітів,
Не було б сонця, волі, солов’їв.
Вернись живим! Ти вже у цьому світі
Герой. Навіки! Це життя – тобі!
Пів життя уже позаду
Казали в дитинстві куди ти спішиш,
Ще встигнеш на гратись , на все буде час.
І ось за плечима десятки років,
Які вже не вийде по новій зіграть.
А як би хотілось хоча б один день,
Прожити повторно, вернутись на мить.
Де друзів багато, гульня до зорі
І в кожного мрії ким бути в житті
Як хочеться знову зібратись гуртом
Піти в магазин,ну а потім у клуб.
Де всі були рівні без звань і посад,
В той час де не просто було слово друг.
Тоді поспішали в доросле життя
Вважали що там найцікавіші дні
А зараз згадавши юнацькі часи,
Приходить прозріння безцінні вони.
Пройшло півжиття,ніби день промайнув,
І друзів дитинства нема багатьох.
А ті хто живі усіх час розкидав,
Тепер лиш колись телефонний дзвінок.
Все бігли вперед, до наступного дня,
В надії що там буде здійснення мрій.
Пробіг марафон в половину життя,
Все чаще питання ,а фініш коли?
Загубився мій світ
Загубився мій світ у минулоріччі,
у різнотрав’ї мрійних сподівань.
Хтось шукав виправдання одвічно.
Хтось так прагнув прощення й страждань.
Мінливо життя протікає.
Вже звично.
Що чекати від нього?
Зізнань…
Загубився мій світ у минулоріччі.
І сьогодні не треба
від згублених мрій
виправдань.
15.02.2025 ©Ірина Вірна
Як янголи
Як янголи на сходах неба,
горять в пітьмі нічній ті зорі,
Що кличуть в далі ночі,
до себе манять – в неозорість.
Застрибає в пітьмі світлячок
ліхтариком скаженим,
до хмар сірих потягне.
І пригорне мене до себе рука Божа,
повна доброї ласки.
І сміятимусь я щиро й ніжно,
поглядаючи вгору – в небо.
І зустрінуся з поглядом вічним,
І покличе мене він до себе.
Я тремтітиму, наче та пташка,
що потрапила в сіті раптово.
В цілім світі я тільки мурашка,
а для Бога я – Всесвіт і слово.
2023 р. ©Ірина Вірна
Роздоріжжя
Роздоріжжя – чергове бездоріжжя?
Перехрестя розіп’ятих думок.
Ти стоїш… А навколо свище
Не вітрець, а вітрище –
мо́рок-моро́к.
Прибідняються знічено казки,
Не розказані на ніч тобі.
Ти чекаєш… Чи зникнуть ті пастки,
Що ховали тяжку згубу-маску,
Замуровану нишком в собі?
Скам’яніле в жорстокості серце
Відживити все ж мрієш колись.
А життя повз тебе несеться:
Крізь асфальт зелень паростка пнеться
На межі світів і століть.
2025 р. ©Ірина Вірна
ІСТИНА
ІСТИНА
Чи квіти хтось посіє, чи жита́,
Чи висипле на тацу небо зо́рі,
В усьому є та правдонька свята́,
Де дякувать за все і Богу й долі.
В усьому є та правдонька свята́,
Яка в житті показує дороги,
Несемо кожен ми свого́ хреста
І оббиваєм з ним якісь пороги.
Несемо кожен ми свого́ хреста,
Ніхто у цьо́му нам не допоможе,
Зі скаргою не пишемо листа,
Хоч біль і совість нас, буває, гложе.
Зі скаргою ми пишемо листа,
Усе приймаєм з радістю і смутком,
Бо, ма́буть, в цьому істина проста…
Життєвий кошик повниться й здобутком.
Є, ма́буть, в цьому істина проста,
Та часто ми не думаєм про неї,
Життя біжить, біжать наші літа́,
Які не за́вжди квітнуть, як лілеї.
Життя біжить, біжать наші літа́,
Та пам’ять наша геть усе карбує.
Аби в душі́ не бу́ла пустота…
Життєві рани час не залікує.
12.08.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045551
Брунька
Ти розквітнеш, неодмінно розквітнеш,
Зачаруєш погляди, кинуті повз.
Ти наллєшся красою по вінця,
Ароматом свободи наповнишся.
Знов.
Пригадай, як минулої вЕсни
Тебе пестив вітерець.
Це ж було!
Пригадай, як пелюстки воскресли,
Потім саван зняли.
Перед сном.
Відпочила за зиму? прокинься!
Розквітай, неодмінно цвіти.
А якою ти будеш завтра?
Різнобарвною? білою?
Чи…
Брунька. Ти.
12.03.2025 ©Ірина Вірна
