Відправ собі в майбутнє лист
Про світлу й теплу радість.
Збудуй для себе в мрію міст.
Стань Аріадною.
Забудь про слабість.
Зроби розклад таро на майбуття,
Придумай слово розради.
Ти – Кассандра!
Давай поради!
Сама собі.
У листі.
Сплануй життя.
Відправ Укрпоштою. І чекай.
(Надійде ж колись послання?!)
А як прочитаєш, себе спитай:
Чи виконала настанови й завдання?
03.01.2025 ©Ірина Вірна
Раз
Два
Три – май
Тримайся міцніше,
Хапай все, що зможеш
Руками, зубами
Чіпляйсь за життя
Воно те єдине, яке допоможе
Розкласти думки на полицях буття:
Раз – дитячі
Два – дівчачі
Три – май те, що вже маєш…май
Раз
Два
Три
28.10.2024 ©Ірина Вірна
ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ
(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)
Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.
Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…
Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.
Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…
Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають, та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.
Як можна жити там – не розумію…
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.
25.01.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912
ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ
(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)
Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.
Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…
Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.
Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…
Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають,та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.
Як можна жити там – не розумію,
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.
25.01.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912
ФЕЙСБУЧНА ЛЮБОВ
Любов фейсбучна особлива:
Неначе дощ, неначе злива,
Неначе смерчі й буревії,
І має ще й брудні затії.
Неначе сильні снігопади,
А іноді – і грози, й гради.
А ще бува, як заметілі,
Немов працюють всі артілі.
Бувають також і заме́ти,
Вона вбива й без кулемета,
Переміта усі дороги,
Й боротись з цим немає змоги.
Ні коментар, ні вподобайку,
Та й нецензурне слово-лайку
Не можна навіть розмістити…
Це ж треба так мене любити?
Та й часто дописи блокує,
Зробивши це – щось метикує,
І пише все щось про спільноту…
Й бере щоразу вищу ноту.
А ще й частенько видаляє,
Й погрозами все дошкуляє,
І про стандарти щось торочить…
То ж голову ось так морочить.
То як з цим нелюбом боротись?
Йому і в жорні не змолотись,
Та дописи робить я буду
Й любов фейсбучну не забуду.
Бо ця любов є особлива:
Брудна вона, несправедлива,
Мене так любить вже роками,
Й такі брудні провадить справи.
Ось я й таку любов пізнала,
Її, звичайно, не чекала.
Любов-війна роки триває
І все нове́ щось викидає.
19.01.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1044911
Тікають люди із села
Бо жити в ньому не престижно .
А хоч задумувались ви
Що це все робиться навмисно?
Чому в селі нема робіт ?
Чому бюджети як подачка?
Чому якщо ти із села,
На тебе дивляться інакше?
У місто манять молодих,
Бо там хтось має працювати.
І кажуть місто то є рай,
А решту можна не казати.
Що маєш ти за все платить,
За дах,за їжу, за водицю.
Так і виходить, ти працюєш,
Щоб себе в місті прокормити.
А у селі усе не так!
Грошей нема земля прокормить.
Хоч треба важко працювать,
Але ти сам собі господар.
У тебе є свій дім, садок,
Город, криниця біля хати.
А в місті вулик п’ять на три,
І хто ж виходить тут багатший?
Навмисно знищують село,
Щоб в місто більшість виїжджали.
Дають їм хліб,розваг сповна,
І щоб питань не задавали.
По телевізору зомбують,
Кругом хвороби, треба ліки.
І ось в аптеку вже біжиш,
Себе вже добре накрутивши.
В сільськім биту усе не так,
Немає часу тут хворіти.
З зорі й до самого темна,
Ти тут на праце терапії.
В усі часи коли не глянь,
Село для міста ніби мати.
Накормить ,ще й з собою дасть.
Тож може треба й совість мати.
Просту повагу проявить,
Почати села підіймати.
Бо пам’ятайте без села,
Почнуть міста занепадати.
Спокій …
відлуння кроків
Тільки…
відчуєш хвильку
Повітря …
завмру на мить я
Сон…
під ковдру долонь
Зникне…
реальне миттю
Спокій…
завмерлий здогад
квітень, 2024 ©Ірина Вірна
Моя любов…
Ти не повернешся до мене знов.
У венах застигає люта кров .
Шукатиму тебе…
Твій слід схолов.
Моя любов…
Коли знайду,
Вустами я до тебе припаду,
Нап’юсь із джерела і знов піду
Шукати далі…
Пісню ще складу,
Знов загублю.
Ти не сумуй,
Моя любове, лиш мене відчуй
І спрагу почуттів моїх вгамуй.
Пісні складай,
Біль затамуй
І не турбуй.
липень, 2024 ©Ірина Вірна
Квіти яскраві побачила
та не тримала в долонях,
не відчувала їх пахощів –
чистих, ніжних, чудових.
Мрія, як квітка, гарна
майнула швидко повз мене.
Тільки відчула: даремно
витрачу сили на неї я.
Звідки вона? Неповторна!
З якої далекої думки?
Чому минає так скоро?
Тільки лишає відлуння…
21.01.1993 ©Ірина Вірна
Сонечко моє кохане,
Усміхнись хоч раз… єдиний.
Щастя моє довгождане
Завітало в гості нині.
А у мене ні краплини
Усміху, одне тужіння.
Не залишиться й годинки,
Відлетить солодка мрія.
Засвітилося, кохане!
Та вже пізно, щастя лине,
Не до мене, довгождане,
А до іншої людини.
20.01.1993 ©Ірина Вірна
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
