Ода ворогу
Тебе не кличуть, але ти прийшов,
Чужу землю взяв, як свою рідну кров.
У тінях брехні твоє лихо стоїть,
І кров на руках твоїх гірко горить.

Здавалося, що сила твоя без кінця,
Що страх —- це зброя твого бійця.
Але ми стоїмо, як незламна стіна,
Наш дух —- то скала, а не глина м’яка.

У серці народу є правда свята.
Не вкрадеш свободи, вона золота.
Що є тобі війна, що крові струмки?
Нас не здолати, нас не зламати вікм!

Поглянь навколо: земля не твоя.
Це вільна країна, тут панує сім’я
Хоч ти і хотів нас в ярмо закувати,
Твій страх —- це ми, що не станем мовчати.

Тож ворог, знай: твій час вже минув,
І наш прапор над світом усім промайнув.
С вітанок прийде, і ти впадеш,
В болоті, в огні, як чума пропадеш.

На полі бою виблискують зорі,
Де спочивають герої у горі.
Тиша глибока, мов крик уночі,
Серце стискають сльози пекучі.

Вони йшли вперед, не вагаючись, ні,
За вільну країну, за мир у війні.
Вони залишили нам світлу мету,
Щоб ми берегли Україну св’яту.

Та кров, мов роса, упала в грунти,
Щоб наше життя могло далі цвісти.
Та доля —- це жертва, що нас об’єднала,
І правда, що в душах навіки постала.

Тож не забудемо їхній наказ
Боротися далі, бути разом в цей час.
Схиляємо голови ми кожен раз.
Ви —- вічні у пам’яті, ви в серці у нас.

Коли закінчиться війна,
Замовкнуть вибухи й гармати,
Знов зійде тиха ніч ясна
І зорі будуть нам співати.

Коли закінчиться війна,
Земля обійме мир і волю,
І кожна квітка весняна
Розкаже нам про кращу долю.

Коли закінчиться війна,
Розвіються хмарини болю,
Знов оживе твоя весна
І світ наповниться любов’ю.

Коли закінчиться війна,
Згадаймо, хто віддав життя,
Щоб знову вільна сторона
Жила в обіймах майбуття.

Герої не вмирають, вони живуть в серцях,
Ті подвиги палають у спогадах, в очах.
Вони —- мов зорі ясні, що світять крізь туман,
Та сила надихає, змиває біль оман.

Герої не вмирають, ті голоси звучать,
У піснях, у молитвах, у правді що не сплять.
Вони —- обличчя віри, свободи ясний шлях,
Що зламані кайдани тримали у руках.

Герої не вмирають, той дух —- це наш маяк.
Він гріє нас в негоду і кличе у боях.
Та жертва не даремна. І кров, що ллється тут,
Гартує покоління, що світ новий несуть.

Герої не вмирають, вони стають життям,
Вони у кожній справі, в думках, у почуттях.
Земля, що їх ховала, дала новий врожай,
Герої не вмирають —- на них чекає рай.

В кайданах холодних, у стінах чужих
Вбивають солдатів, іще ледь живих.
Невільник мрійливо вдивляється в даль,
Душа його рветься крізь сталь і печаль.

Чужина не стерла у серці тепло.
Воно, наче вогник, цей жар зберегло.
Рідна земля —- його сон і надія,
Вона його сила, вона його мрія.

Крізь грати він бачить одну лиш неволю,
Проплакатись мало про цю гірку долю.
Мовчанням кричить, як ніхто не кричав,
За волю. за правду, за край, де зростав.

В очах його —- волі нескорений блиск.
Ні ворог, ні темрява, холоду свист
Не здолають серця, що живе й палає,
Його Україна крізь відчай чекає.

І, може, не завтра, а згодом прийде
Світанок свободи і сонце зійде.
Полонений злетить, мов орел, у блакить,
Де вітер свободи йому шепотить.

Вона жила між тінями ночей,
Де місяць ховався у хвилях речей.
Словами не сказана, тільки в думках,
Летіла, як вітер, по теплих стежках.

В очах її —- світло, у серці —- вогонь,
Що палить безжально, не йде осторонь.
Вона мовчазна, як світанок самотній,
Водночас гучна, мов би вечір суботній.

Ніхто не побачить, ніхто не збагне,
Що в серці палає, що душу жене.
Вона, мов туман —- розчиняє сліди
Та в пам’яті вічній залишить світи.

Торкатися шкірою —- мрія й табу,
Тікати від неї —- мовчати в гробу.
Таємна любов —- це мелодія тиха,
Що завжди лунає, як вічна утіха.

Любов —- це світло, що в серцях горить.
Воно не згасне навіть у пітьмі.
Це мова душ, що тихо шепотить,
І ніжність, що плекає у житті.

Любов —- це небо в ранішній росі
І промінь сонця, що цілує день.
Це вітер вільний у морській косі
І спів пташиний, сповнений пісень.

Любов —- це сила що дає нам крила.
І з нею ми здолаємо усе.
Вона в серцях тепло своє розкрила
І щастя, мов весна, у дім несе.

Любов —- це мить, що вічністю стає,
Це погляд ніжний і єднання рук.
Вона —- це все, що в світі є твоє,
Вона —- це рай, який знайшовсь між мук.

У полі тихо. Ледь тріпоче вітер,
А сонце ніжно хилиться до сну.
Лежить солдат поранений у квітах,
Душа тримає мрію не одну.

В його очах —- біль, і світло волі,
В його руках —- міцний сталевий щит.
За рідну землю, за дітей у школі
Він проливає кров щоб захистить.

—- Тримайся, друже, —- шепотять дерева.—-
Бо ти для нас —- як камінь, як граніт.
Ти сила, мужність, воля ти сталева,
Що в серцях всіх, живе через сто літ.

Його думки удалечінь летіли,
Де дім, де мати з лампою в руці,
Де тихий вечір і знайомі схили,
Де мир і спокій, мрії-молодці.

Вже небо вкрила нічка тиха,
Солдата серце б’ється знов,
Бо кожна рана —- справжнє лихо,
А кожен подих —- то любов.

Він встане знов, пройде усі дороги,
Хоч тіло криком рветься у тиші.
Бо в нього в серці б’ється перемога,
Тому що Україна —- у його душі.

Якщо покинеш ти мене,
Тебе ніхто не поверне,
Затихнуть пісні журавлів,
Захмарить небо тінь жалів.

Якщо підеш, все замовчить,
Забудуть квіти весни мить,
І ніч розтягнеться без краю,
Як сніг, що танути не знає.

Та серденько буде чекати,
Як хвиля берег обіймати.
І навіть у самотній тиші
Кохання серце не залишить.

Тож поки поруч ти зі мною,
Ціную кожну мить з тобою,
Бо навіть як з життя піду,
Через віки тебе знайду.

У час тривог, у час звитяг
Служба безпеки стоїть, як стяг.
Її робота —- тиха, невидима часом,
Та кожен крок —- це щит для нас.

У темряві злочинів, в мороці зрад
Вона розгортає правди парад.
Знання і мужність, честь і відвага —-
Ось їхній шлях, їхня держава.

Розвідка, захист, затримання зло.
СБУ —- це серце, що в грудях жило.
Для країни, для миру, для кожного з нас
Вони несуть світло у складний цей час.

Вітаємо вас, вартові тиші,
Словом і ділом Україну пишем.
Хай ваша служба буде зразкова,
А перемога легка та раптова!!!