Захисникам
Було колись на цій землі добро-
Як благодать, як райська насолода.
Було колись в їхніх серцях тепло,
А ще,з колиски, ще – жага свободи!
Батьківські руки виховали гарт,
А мамин голос залюбив у землю,
Тому, коли прийшла війна – ураз
Тепло перетворилося на кремінь.
Так, мати вклала в душу лиш добро,
А батько серце виховав левине.
Тож буде знищене вороже те кубло,
Бо той, хто взяв меча, від нього й згине!
На полі бою рветься на шматки
Душа титана разом з тілом вражим,
Бо мати вчила: ,,Не вбивай”, а він
Прийшов, той ворог, – значить, тут і ляже!
Клекоче степ, горить від зброї рай,
Та міни, кулі – все для тебе, клятий,
Щоб не ступав, злоногий, у наш край,
Який іздавна славиться завзяттям!
Не буде тут чужинської орди,
Бо так велить титанам дух козацький,
А буде велич, радість, без біди,
Любов, свобода, процвітання, щастя!

Вітер в степу розвиває сорочку.
Ти стоїш, не вірячи, мовчки.
За спиною срібна шабля блищить
В синім небі білий голуб летить.
Вкотре настав злий, темний час,
Ніхто не врятує дім, окрім нас.
Забили литаври, час йти до бою
За родину, Батьківщину і волю.

Батьківська земля – наш оберіг,
Волі крила закриють від бід.
Ніхто не загарбає рідних доріг,
Від зла і болю не лишиться слід.

Синєє небо світить зорями,
В серці слова, сказані матерями.
Батьківська любов у серці живе,
Все не постійне, а це не спливе.
Хмари впустили промінчики сонця,
Вдома чекають рідні коло віконця.
Б’є серце груди, час йти до бою,
Щоб не зосталось життя за імлою.

В ярмі війни давно вже наш народ
Під звук тривог Вітчизна засинає
Героям вже не треба нагород
Вони назавжди світ цей залишають

Веде війну нескорений народ
Під вічним небом волю здобуває
Незламність генетичний код
Народ такий ніколи не вмирає

Земля в крові страждає Україна
Війна це зло й вона несе руїни
Незламний і не скорений народ
Лиш перед Богом стане на коліна

Моя земля. Тут все живе живіше,
тут пахне хлібом, яблуком в саду,
ти моє серце й душу тішиш,
до тебе грудьми необачно припаду.

Моя земля. Тебе не раз ламали,
терзали, били, рвали на шматки…
та ти не впала, ти таки не впала,
стоїш і ще стоятимеш віки.

Моя земля. Тебе я не покину,
залишу тут усе своє життя.
Ти хоч маленька частка України,
та у ТОБІ весь сенс мого буття.