‎Набігли чужинці з хрестом у долоні,
‎Забрали свободу,скували у слові.
‎Сказали,єдине, смеренне життя.
‎А інше – пітьма що веде в небуття.
‎
‎Вогні на узвишшях вони загасили,
‎Ріки й гаї брудним словом покрили.
‎Де духи жили- тепер церкви стоять,
‎Щоб серце народу скорилось їм там.
‎
‎Свята , у які шанували природу,
‎Змішали з молитвою й новим народом.
‎Купальські вогні і весняні пісні,
‎Назвали гріхом , в забороні вони.
‎
‎А духів що друзями завжди були,
‎У домі ,у лісі, куди не піди.
‎Так церква сказала” То демон,то зло”,
‎І в страх закували душевне тепло.
‎
‎Жінок , які знали яка де трава,
‎Що вміли словами людей лікувать.
‎Назвали іх відьмами, слуги пітьми,
‎І в полум’ї душі їх спокій знайшли.
‎
‎Волхвів ,що співали про небо й поля,
‎Що чули про що їм говорить земля.
‎Позбавили права Богів прославлять,
‎Щоб тільки їх Бог міг людьми управлять.
‎
‎Сказали немає ніяких Богів,
‎Лиш тільки є їхній, єдиний, живий.
‎А Перун і Дажбог ваш, то примха стара,
‎Відкиньте усе – бо то тільки мара.
‎
‎Та в венах кипить давня кров родова,
‎І пам’ять з глибин всеодно ожива.
‎У пісні, у жесті, у слові старім,
‎Живе таємниця у спадку святім.
‎
‎По крихтам прийшов час збирати слова,
‎І втрачену мудрість згадати пора.
‎Традиції,віру й коріння свої,
‎Щоб світ оживився в єднанні землі.

‎

‎Не в золоті велич,не в пишних палатах,
‎І не в купі слуг,що біжать лиш поклич.
‎Бо влада без совісті- то тільки грати,
‎Де сам ти в полоні – хоч маєш весь світ.
‎
‎Не гроші, маєтки й посади високі,
‎Не можуть затьмарити серце просте.
‎Бо час розсипає у прах все потрохи,
‎Лиш добре ім’я , час і пам’ять несе.
‎
‎Даремні паркани й міцна охорона,
‎Якщо душа зрадлива й пустить отруту.
‎Бо ліпше коли за тобою громада,
‎А не вояки за зелену валюту.
‎
‎Велич людини – не в палацах чи троні,
‎А в слові,що правдою людям горить.
‎Хто чесний і щирий – того захищає
‎Народ, що довірився й вірно стоїть.
‎
‎Всі титули й статуси – лиш тимчасові,
‎Сьогодні є слава,а завтра нема.
‎Та совість і честь – то дари для людини,
‎Їх час не зітре, не закриє пітьма.
‎
‎Живи так, щоб люди за тебе горою,
‎Вставали без страху й несли твій тягар.
‎Щоб кожна дитина назвала героєм,
‎Хай слово подяки, підсвічує шлях.
‎
‎Бо влада минає, а людяність вічна.
‎На серці добро залишає сліди.
‎Будь просто людиною, щирим, відкритим,
‎І будеш ти жити в любові других.

‎

‎Я із села,де рано сходить сонце,
‎Там соловейко у саду співає.
‎Де рідне все,й близьке до мого серця,
‎Я виріс тут, тут сила оживає.
‎
‎Я із села і дуже цим пишаюсь,
‎Душею в полі я, де запах свіжих трав.
‎Тут моє серце, тут я взяв початок.
‎Моє село, казковий диво край.
‎
‎Я жив у місті де вогнів гірлянди,
‎Там всі спішать, життя неначе шквал.
‎Живеш на автоматі, ніби робот,
‎Без відчуття і радості життя.
‎
‎Я із села і слів цих не цураюсь,
‎Хай хтось сміється “То все простота”.
‎Та я скажу ,”що в простоті тій мудрість”,
‎Щоб залишалась світлою душа.
‎
‎Село – це сад, що зацвіта весною,
‎Село – це поле ,що дає смачні хліба.
‎Село- це люди ,добрі і відкриті,
‎Своя історія у кожного села.
‎

‎Не Бог ти керівник,а лиш людина,
‎У владі – служба, а не корона й трон.
‎Твої підлеглі- сила й твоя спина,
‎Не для обману зібраний загон.
‎
‎Хто нижчий званням- не нижчий душею,
‎Не думай їх принижувать в словах.
‎Бо мудрий керівник завжди в повазі,
‎А хам завжди злим словом на вустах.
‎
‎Не в лестощі тобі основа праці,
‎А правда,справедливість і закон.
‎Хто слухає людей збере врожаї,
‎А хто зневажить- впаде як картон.
‎
‎Не думай що ти високо на завжди,
‎Що влада навіки в твоїх руках.
‎Прийде пора і тебе запитають,
‎”Чому нас за людей не рахував”.
‎
‎Ти не суддя,тим більш не цар в короні,
‎Відповідальність на твоїх плечах.
‎Бо лідер в ділі,а не просто в слові,
‎Де граєш бога роль в чужих очах.
‎
‎Тож пам’ятай у влади є два боки,
‎Або ти світло,або темний шлях.
‎Хто служить людям,в того серце чисте,
‎Так в пам’яті він буде і в словах.

‎Зійшли з небес у сяйві громовиці,
‎До внуків рідних, пращури Боги.
‎Перун ступив аж іскри розлетілись,
‎Сварог зігрів вогнем все навкруги.
‎
‎Спустилась Лада ніжна мов веснянка,
‎Дарує серцю радість і тепло.
‎А Велес шепче ,ви запам’ятайте,
‎Що мудрість предків в цій землі давно.
‎
‎І Рід зійшов та мовив своє слово,
‎Цініть Роди ,що тягнуться віки .
‎Він мовив ” Діти пам’ятайте плем’я,
‎Бо в ваших жилах, наші витоки.
‎
‎Стрибог підняв долоні над полями,
‎Пустив вітри щоб думки рознесли.
‎Нехай у вас не згасне дух й наснага,
‎Щоб бачили ночами дивні сни.
‎
‎Згадайте як природу не губити,
‎Як слово берегти і шанувати кров.
‎Щоб знову вміти бачити й любити,
‎І жити правдою, не зраджувати знов.
‎
‎І їх онуки все підняли очі,
‎Почули клич від рідної землі.
‎Боги сказали” Бережіть що треба,
‎І стане світ яснішим у добрі”.

‎