‎Зірвав хреста, немов порвав кайдани,
‎Чужому богу більше не вклонюсь.
‎Я- син землі, онук Богів могутніх,
‎Вернувсь до Роду я, покинувши пітьму.
‎
‎Не свічка в церкві,а яскраве сонце,
‎Не чад кадила, а вранішня роса.
‎Замість молитви, вітер, пісня в лісі,
‎І сила- в жилах предків голосна.
‎
‎Я Рідновір і серце знов палає,
‎У шумі дуба чую я закон.
‎Де рідна кров, там вічність не вмирає,
‎І знов Перун повстане над Дніпром.
‎
‎Я скинув хрест немов тягар чужинський,
‎Вогонь у серці, видно в очах жар.
‎Не раб я більше, не слуга покірний,
‎Онук Перуна я, природа це мій храм.
‎
‎Гримлять у небі грозові гармати,
‎Немов на битву знов повстала Русь.
‎Хай тінь чужинська із сердець тікає,
‎А Рідна Віра зміцнить тіло й дух.
‎
‎Встань Рідновір, тебе твій Рід покликав,
‎Грім Перунівський наче заповіт.
‎Скинь чужу віру, розірви всі пута,
‎Слався народе, вільної землі.

‎

‎Казали в дитинстві куди ти спішиш,
‎Ще встигнеш на гратись , на все буде час.
‎І ось за плечима десятки років,
‎Які вже не вийде по новій зіграть.
‎
‎А як би хотілось хоча б один день,
‎Прожити повторно, вернутись на мить.
‎Де друзів багато, гульня до зорі
‎І в кожного мрії ким бути в житті
‎
‎Як хочеться знову зібратись гуртом
‎Піти в магазин,ну а потім у клуб.
‎Де всі були рівні без звань і посад,
‎В той час де не просто було слово друг.
‎
‎Тоді поспішали в доросле життя
‎Вважали що там найцікавіші дні
‎А зараз згадавши юнацькі часи,
‎Приходить прозріння безцінні вони.
‎
‎Пройшло півжиття,ніби день промайнув,
‎І друзів дитинства нема багатьох.
‎А ті хто живі усіх час розкидав,
‎Тепер лиш колись телефонний дзвінок.
‎
‎Все бігли вперед, до наступного дня,
‎В надії що там буде здійснення мрій.
‎Пробіг марафон в половину життя,
‎Все чаще питання ,а фініш коли?

‎

‎Тікають люди із села
‎Бо жити в ньому не престижно .
‎А хоч задумувались ви
‎Що це все робиться навмисно?
‎
‎Чому в селі нема робіт ?
‎Чому бюджети як подачка?
‎Чому якщо ти із села,
‎На тебе дивляться інакше?
‎
‎У місто манять молодих,
‎Бо там хтось має працювати.
‎І кажуть місто то є рай,
‎А решту можна не казати.
‎
‎Що маєш ти за все платить,
‎За дах,за їжу, за водицю.
‎Так і виходить, ти працюєш,
‎Щоб себе в місті прокормити.
‎
‎А у селі усе не так!
‎Грошей нема земля прокормить.
‎Хоч треба важко працювать,
‎Але ти сам собі господар.
‎
‎У тебе є свій дім, садок,
‎Город, криниця біля хати.
‎А в місті вулик п’ять на три,
‎І хто ж виходить тут багатший?
‎
‎Навмисно знищують село,
‎Щоб в місто більшість виїжджали.
‎Дають їм хліб,розваг сповна,
‎І щоб питань не задавали.
‎
‎По телевізору зомбують,
‎Кругом хвороби, треба ліки.
‎І ось в аптеку вже біжиш,
‎Себе вже добре накрутивши.
‎
‎В сільськім биту усе не так,
‎Немає часу тут хворіти.
‎З зорі й до самого темна,
‎Ти тут на праце терапії.
‎
‎В усі часи коли не глянь,
‎Село для міста ніби мати.
‎Накормить ,ще й з собою дасть.
‎Тож може треба й совість мати.
‎
‎Просту повагу проявить,
‎Почати села підіймати.
‎Бо пам’ятайте без села,
‎Почнуть міста занепадати.

‎

Нам треба вчитись у тварин,
‎Як треба жити в цьому світі.
‎Бо на відміну від людей,
‎Їх не можливо підкупити.
‎
‎Погляньте тільки на собак,
‎Це кращий друг в житті людини.
‎Вона з тобою просто так,
‎До смерті тебе не покине.
‎
‎Також погляньте на комах,
‎Як бджоли в вулику рояться.
‎Всі як єдиний організм,
‎Підтримка, єдність, справжнє братство.
‎
‎І вірність справжня у тварин,
‎Поглянь на лебедя і вовка.
‎Вони кохають тільки раз,
‎А люди бігають без толку.
‎
‎Придумали кордони ми,
‎Тепер живемо як у клітці.
‎Погляньте як живуть птахи,
‎Для них відсутні ваші мітки.
‎
‎Хоч в еволюції колись,
‎Здобули ми найвище місце.
‎Та вчитись є чому в тварин,
‎В їх світі більше правди й світла.
‎
‎Бо інші цінності у них,
‎Живуть по кодексу природи.
‎Без грошей, заздрості, понтів,
‎Такі як їх створили Боги.

‎Біля кордону,між лісів зелених,
‎Стоїть моє село,мій рідний дім.
‎Завжди привітне, люди тут веселі,
‎Хоч і маленьке, але повне сил.
‎
‎Тут зовсім час по іншому проходить,
‎Усі працюють, та без метушні.
‎Городи садять, дивляться худобу,
‎І сил черпають з рідної землі.
‎
‎А як чудово взяти з ранку вудку,
‎Піти на озеро,ще поки тиша скрізь.
‎Лиш десь пташки в гілках ведуть розмови,
‎А ти сидиш на поплавок глядиш.
‎
‎Село прокинулось і заспівали півні,
‎Корова мукає її доїти час.
‎І люди у дворі неначе бджоли,
‎По господарству хочуть дати лад.
‎
‎Сільське життя, це вам не те що місто,
‎Відсутній супермаркет й нічний бар.
‎Зато є магазин як центр Європи,
‎І лавка біля нього,це майдан.
‎
‎Вирішуються там усі питання,
‎Тут кожен ніби в Раді депутат.
‎Бувають крики добре що без бійок.
‎Бо треба свою думку відстоять.
‎
‎Дороги, стежки всі такі знайомі,
‎З дитинства босий бігав я по ним.
‎Моє коріння буде тут до скону,
‎На крилах я лечу в свій рідний дім.
‎
‎І хоч уже розвалені колгоспи,
‎Нема роботи , зменшились двори.
‎Я вірю що село моє розквітне,
‎Не зникне з мапи, буде вічно жить.
‎
‎Що у пусті двори життя вернеться,
‎По вулицях гучний дитячий сміх.
‎А на свята на лавках біля двору,
‎Почуються українські пісні.
‎

‎Щось у світі сталося, все перемішалося,
‎Вже не розуміємо в чому справжній смисл.
‎Людей одурманили, очі затуманили,
‎Ніби в сні жахливому опинився світ.
‎
‎Ми за мир воюємо, ворога малюємо,
‎А чому ж не можна просто в мирі жить?
‎Чому прості люди, воювати мусять,
‎Доки ненормальні розділяють світ.
‎
‎Пів життя працюємо, копійки рахуємо,
‎Мріємо що стануть олігархи всі.
‎Ну а далі пенсія, не потрібний ти уже,
‎І тебе як кріпака вигнав пан лихий.
‎
‎За життя вбиваємо, доленьки ламаємо,
‎Людяність забули,у очах лиш злість.
‎А маніпулятори,що звели лобами всіх,
‎Стежать як ненавидить той хто мав любить.
‎
‎За здоров’я випити, дуже смішно це звучить,
‎І цигарку випалить щоб спокійним стать.
‎Так себе і травимо, молоді вмираємо,
‎Бо повірили що п’яним в світі легше жить.
‎
‎Ідеали змінені, цінності подмінені,
‎Все тепер вирішують гроші і зв’язки.
‎За красу ми платимо,все кругом підкачуєм.
‎І любов тепер за гроші,а не від душі.

‎

Для чого на світі з’явилася влада?
Чому за для неї втрачають людське?
Які її функції,тільки відверто?
Щоб не для піару,а на благо людей.

Чому так в суспільстві з давна повелося,
Що влада безкарна,все може вона?
Хіба ж не народ дав їй в руки закони,
І може не слід їй про це забувать.

Чому поліцейські,судді,прокурори,
Як тільки у крісла вмостились свої.
Забувши присягу що дали народу,
Ведуть себе так ніби Боги вони.

Залякані очі , лиш погляд з під лоба,
Бояться про владу у слух говорить.
Та там такі ж люди із плоті і крові,
Що просто забули з народу вони.

А може цю владу створили навмисно,
Щоб можна було винуватити іх?
Простіше кричати про не компетентність,
Чим стати й почати самому робить.

Ми будемо жити в страху і покорі,
Тягнути ярмо крізь роки і життя.
Допоки свідомо прийде розуміння,
Що влада це ми, що це наша земля.

Так що ж таке влада,хто може сказати?
У кожного відповідь буде своя.
А на мою думку,це сильний наркотик,
Залежність від неї ламає життя.