Вільний в світ цей прийшов, свого Роду онук.
Мене Лада малого весь час берегла,
Щоб не падав в дитинстві, коли вчився ходити,
Сам Стрибог мене міцно за руку тримав.

Я під куполом неба, зростав і радів,
Пізнавав все довкола, гармонії світ.
Та щоб волю зламати,і не чути Богів,
Піп у церкві сказав треба мене хрестить.

В один час начепили на мене хреста,
Приписали гріхи і наклали печать.
Став рабом я без згоди,на довгі роки,
Але Рідних Богів пам’ятав я весь час.

Відмовлявся я вчити молитви чужі,
І у церкві жалітись на долю свою.
Перед Богом чужим на колінах стоять
Це все не для мене, бо я волю люблю.

Я не хочу рабом все життя проживать,
І боятись придуманих семи гріхів.
Треба просто про совість завжди пам’ятать,
А що правильно,серце підкаже тобі.

Слава Роду, звучить,
Люди славлять Богів,
А до сонця підняті долоні.
Віра Рідна душі, що згубить не змогли,
Автентично проснеться з народом.

Розуміння єднання природи й людей
Оживе із новими знаннями.
Дорожити сім’єю і Рід прославлять,
У родині найперше із правил.

Богів Праві шануй,
Обереги згадай.
Годі в церкві хрести цілувати.
А на капищі краще вогонь запали
Можеш з Богом на “ти” розмовляти.

Слава Рідних Богів,
Любов Рідних Богинь.
Абсолютна,без страху й покори.
Віра вільних людей,що ховали віки.
Автономно зростає у кожнім.

Рідна Віра серця зігріває,
Вона разом з душею дана
Із народження ми Рідновіри,
Бо природа дала нам життя.

Рідну Віру не треба вивчати,
Треба вміти її відчувать.
Зрозуміти,що все що довкола,
Теж живе, і пов’язує нас.

Рідній Вірі не треба достатки,
І раби не потрібні теж її.
Треба Рідних Богів шанувати,
І природу любити як дім.

Наші Боги, це наша родина,
Що любов нам дають,а не страх.
Вони в кожній природній стихії,
Проявляють присутність між нас.

Віра Предків ,історія Роду,
Це є мудрість і сила віків.
Як кати не старались згубити,
Оживе вона в кожній душі.

І ніякі хрести і молитви,
Не закриють не знищать її.
Бо єднання природи й людини
Це світогляд буття на землі.

Могутній володар підземного світу
Господарем ночі вважають тебе.
Нічними створіннями ти управляєш,
Кошмари і страхи ти людям несеш.

З повагою хочу до тебе звернутись,
Густою пітьмою накрий ворогів.
Щоб навіть не бачили шляху додому,
До дочки твоєї у гості ішли.

Ночами жахіття давили їм серце,
Щоб ворога бачили по між своїх.
А нашим солдатам даруй в ночі спокій
І лагідні сни ,в яких мрії про мир.

Морена хай кличе своїм гарним співом,
До себе за міст,всіх загарбників злих.
Щоб більше не бачили променів світла,
До скону блукали вони у пітьмі.

В підземному світі,немов у в’язниці,
Орду окупантів навіки замкни.
Не бачить їм спокою на цьому світі,
За злочини їх на священній землі.

Сади зацвіли, зеленіє трава,
А серце радіти не хоче.
Бо кров’ю синів залита земля.
Розвалені сім’ї і долі.

Поля які мусять плуги оброблять,
Їх орють ракети й снаряди.
А руки що мали лани засівать,
Тримають тепер автомати.

Чудові міста і маленьке село,
Винищують вщент на руїни.
Де мали звучати пісні і вірші,
Лиш тільки сирени там виють.

Могутні Боги і мудрі Волхви,
Прийшов час усім об’єднатись.
Онукам у битві цій допомогти,
Свободу і мир відстояти.

Вже годі випробувань,сліз, і смертей
Щоб дим закривав ясне сонце.
І тільки хмаринки по небу плили ,
А не ракети і дрони.

Щоб в кожному домі,лунав тільки сміх
А сльози лиш в радісні миті.
І більше ніяка ворожа нога,
Не могла на ці землі ступити.