І навіть при холодну осінь
Намагався я з тобой зустрітись..
Але я знав, що ти кохаєш..
Лише мене за квіти...

А я до Марса хтів добратись
Щоб ту зірку знов зібрати
Но ти хотіла лиш його
Щоби знову покохати..

І знову бачу я тебе
І бачу знов твій погляд
Як ненавидиш доволі..
Як доводиш знов до болі..

Але за що ти так зі мною..?
За що ти знову так..?
А серце з мозком знову плаче
Й каже - ой дурак!

Я так чекав на цю осінь.
Казала мама, до школи піду.
Кажіть, будь ласка, дорослі:
Хто з вас придумав війну?
Волають сирени, стріляють гармати.
Скільки в укритті ще сидіти?
Пригортає мене до себе мати
І шепоче:"О Боже мій, діти..."
А я до мами собі пригорнувся
І сниться мені мирний час,
Як мамі я щиро всміхнувся,
Коли вчитель за руку повів в перший клас...
Я так чекав на цю осінь,
Казала мама-до школи піду.
Кажіть, будь ласка, дорослі:
Хто з вас придумав війну?..

В долоні пітьми до рання
Стомлено впали хатинки,
Вийду за село і стану-
В дорогу життя сплелися стежки.
По ній так швидко промчала
Юність, як вогник далекий,
За обрієм десь згасала.
Пролітали над садом лелеки.
Осінь пізня пахне весною
Та приходить час, заплатити треба
За те, що лишилось за спиною
Всім тим, що буде попереду.

Тебе забрала осінь золотокоса,
Із сонцем зникла твоя тінь,
Тільки вітер мені доносить
Музику осінніх шепотінь.
Я спогадом у щасті зависаю,
Ловлю погляд віддалений
І усе ще тебе кохаю
Та мости усі спалені...
Жовтнева музика кохання
Грає на душі печальний блюз.
Одна зустріну світання
Та самотності я уже не боюсь...

З сином по вулиці йду,
Жовтень розсіває мжичку,
Загорілась калина в саду,
Вітер хилить юну осичку,
Листя до землі припадає
Кленам цілує ноги босі,
А син мене питає:
"Мамо, а що таке осінь?" -
"Осінь-це чоло в борозенках,
Стомлено посмішка, погляд туманний,
Це коли зима скупенькі
За телеграмою шле телеграми".
З онуком по вулиці йду,
Жовтень розсіває мжичку,
Загорілась калина в саду,
Вітер хилить юну осичку,
Бабине літо вплітається в коси.
В інній прибралась земля.
" Бабуню, а що таке осінь? "-
" Осінь, мій любий - це я"...

Мовчки осінь завітала.
Сповістила про прихід
Тільки тим що залишала
Всюди свій помітний слід.

Ниви від хлібів спустіли,
Запахи стоять терпкі.
І діброви спорожніли
Донедавна гомінкі.

У край теплий відлетіли
Метушливії птахи.
Змовкли їх веселі співи.
Все затихло навкруги.

Рідний край свій покидали
І лелеки, журавлі,
Голоси прощальні слали
З піднебесся до землі.

Небо хмурий вигляд має.
Хмар побільшало на нім.
І прогалинки немає
У просторі голубім.

Скупо сонце зігріває.
Вітри-непосіди дмуть.
Прохолода наростає.
Дні коротшими стають.

На поля туман лягає,
Покриває все частіш,
Довго їх не покидає
І щораз стає густіш.

Землю зливи умивають.
Моросящії дощі
Позолотою засяють
Скрізь дерева і кущі.

Чарівними виглядати
Будуть у наряді тім
І природу оживляти
У перебігу сумнім.

Згодом позолота зникне,
Разом з листям опаде,
І життя для всіх так звикле
В дні осінні увійде.

27 вересня 2017 р.

РОЗПЛАСТАЛА ОСІНЬ КРИ́ЛА

Розпластала осінь кри́ла
Золотиста, лю́ба мила,
І усе взяла́ в обі́йми,
Жовте листя в танець зді́йме.

Вітер їй допомагає –
Хмари в небі підганяє,
Підмітає всі дороги,
Листя сипле на пороги.

Осінь пензликом чаклує,
Золоти́ть все і малює,
Тче красиві килимочки,
Заглядає у садочки.

А як вже туди загляне –
Й тут палітрочку дістане,
Аби листя фарбувати
Й садовину позбирати.

Ще прекрасна витівниця
У люстерку чепуриться,
І сама в шикарних шатах
Скрізь крокує, як в палатах.

Має чари ця красуня,
По собі лиша відлуння,
Пофарбує, почаклує,
Та й тоді вже помандрує.

29.09.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 995593