Любити цей світ з усіма його примхами й вадами,
Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця,
Не тішити серце прісними чиїмись порадами,
Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця.

Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри)
Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти,
Радіти маленьким пригодам, триматися віри,
Не мати обмежень і впевнено йти до своєї мети.

Горіти завжди непохитним, палким бажанням,
Настирно ступати, ні кроку назад.
Казати, хоч знати, що слово, можливо, останнє,
Посаджене дерево – згодом омріяний сад.

Любити цей світ з усіма його примхами й вадами,
Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця,
Не тішити серце прісними чиїмись порадами,
Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця.

Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри)
Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти,
Радіти маленьким пригодам, триматися віри,
Не мати обмежень і впевнено йти до своєї мети.

Горіти завжди непохитним, палким бажанням,
Настирно ступати, ні кроку назад.
Казати, хоч знати, що слово, можливо, останнє,
Посаджене дерево – згодом омріяний сад.

У країні думок і рацій,
Де числа танцюють у стінах казкових складів,
Математика — найвищий закон,
Відкриває шляхи відкриттів.

Вона — відкриття без меж,
В світі істин, де зорі мов рими,
Розв’язує задачі й створює зв’язки,
Математика — мова творчості вічної.

У руках математика ключі до долі,
Де формули звучать мов пісні,
Від кутів та ліній до найскладніших рівнів,
Вона веде нас крізь час і простір.

О, математика, ти вічно мудра,
Твої числа — музика для душі,
Ти вклала в нас віру в безкінечне знання,
Твоя краса не має межі.

Нехай же лунає голос твій,
В умах і серцях усіх народів,
Математика — вічна поема,
Що сплітає світ і гармонію в нас.

Серця наші, ніби ріки, впливають,
Добром і коханням, нехай засяють.
Давайте любити, як ранок весняний,
Сонцем осяяні, вічно молоді й здорові.

Подаруймо усім посмішку й тепло,
Словом ласкавим, даруймо світу злет.
Хай серця наші в мирі і радості линуть,
Любов’ю вибухають, ніжно обіймають.

Нехай світ стає добрішим і кращим,
Кожен усміхнутий, в серці щасливим.
Давайте любити, не знаючи меж,
Бо в коханні ми знаходимо справжній успіх.

• Твір:

  У великому чарівному лісі,
  Неначе у тваринному світі.
  Серце ловить мрії , мов риба в морі світіння,
  Пливе, у вірній долі, немов хвиля хотіння .

  Білочка стрибає вгору, як квіточка у весняному вітрі,
  Серце співає вдосвіта, вогонь кохання не згасне втім.
  Але , вона з щасливим життям , в руках,
  Зустрічає радість , немов у пелюстках.

  Ведмідь блукає в лісі,
  Із зіркою в волоссі.
  Спинись , ведмедю , не турбуйся,
  Може , вже й додому час.

  У тихому лісі, де день збігає в ніч,
  Де серце чують тільки дерева старі,
  Де пташині співи линуть навколо,
  Там зустрінемо свою мрію чисту, як сліди.

  Усім серцем линуть мрії в цім лісі,
  Де душа світиться, наче зірка на висі.
  Сплітаються долі, мов витки в плетінні,
  І кожен крок - це крок до кохання, до щастя вічного сплетіння.

  У лісі, де мрії пливуть як ріка,
  Де серце грає мелодією вічної краси.
  Там відчуваємо магію кожної миті,
  Де зустрінемо кохання в останній зірці на небі.

• Твір:

  У місячну ніч, коли зорі танцюють,
  Тече річенька малесенька в долину,
  Де вишні цвітуть та солов'ї співають,
  І краплі роси виграють у калині .

  Пливе вона серед гаїв зелених,
  Мов діва молода в білому одязі,
  Зваблива, чарівна, в ніжній нічній тіні,
  Вона тече, наче ріка в пошуках моря.

  Звучить ліс дзвінкою свіжістю,
  І вітерець шепоче таємні слова,
  Річенька пливе, мов у небесній чистоті,
  Лине, мов музика, дивовижна розмова.

  І чарівність ця, немов казка давня,
  Розквітне в серці кожного мандрівника,
  Бо річенька малесенька веде за собою
  У світ прекрасний, у країну мрій і дива.

• Твір:

  У країні, де квіти розквітають,
  Де серця в людей доброту сіють.
  Поема грає, як вітер весняний,
  Про добро в людях — великий вчинок.

  Доброта — сонце, що світить усюди,
  Там, де в грудях серце, як тепле кохання весни.
  Людина добра в справах своїх,
  Допомагає бідним, несе щастя на крилах.

  У вчинках милосердних, справжніх і чистих,
  Де відданість добру, там променіла світла велика ріка.
  Боротьба добра — як сонячна зірка,
  Сяє в небі добро, проганяє тьму, немов волошка.

  Характер доброї людини — мов ріка весняна,
  Щедра, безмежна, як сад багатий у квітах.
  Все добро у людині, з великим серцем,
  Там, де щирість і турбота — в гармонії весняних відчуттів.

  Допомога бідним — свята мета,
  Всі руки, що тягнуться, взаємодопомога.
  Бо в кожному добрі, немов у весняному дні,
  Сховане величезне щастя, що врятує світ від темряви.