... Голос вітрів шелестом листу
Заманює в осінь мене золоту.
Стелить доріжку з клена врочисту.
Вгадує роздуми ще за верству.

Збігають роки, мов по циферблату.
... Шістдесят п'ятий - в дорозі вже.
Скрипка грає мою неймовірну сонату.
Небо часто "жартує", але береже.

Вкраду я в ніченьки найкращу зірочку.
Загадаю бажання приємне й миле.
Знайду в діброві найкращу квіточку.
Майну через ліс по стежинці в поле.

Вибіжу на гору, де сонце всміхається.
Помилуюсь хмарами, що живуть у висі.
Напевно, що доля моїм життям грається.
Радію природі, людині, тварині, птасі.

Романтичні мрії ще сповнюють душу
Вірою в добро, що - без меж.
Мої зими, весни, літа, осені... Сказати мушу,
Що люблю цей світ, всіх Вас теж.

Горить в серці вогонь - той, що не згасає.
Я - така, як колись, та вже - трішечки інша.
Йду в ногу з життям. Біжить небо безкрає,
А під ним - круговерті, галас і тиша.

... Голос вітрів шелестом листу
Навіює спогади з мого життя.
Стелить доріжку з клена врочисту
Й веде мене впевнено у майбуття.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Яким неспокійним став світ...
Нас на планеті - вже аж вісім мільярдів.
Війни за території, ресурси, їжу, воду вбивають цвіт.
Звучать мелодії з надривних акордів.

Яким непередбачуваним став світ...
Говорить про одне, а робить зовсім інше.
На арені - як не злодій, то бандит чи пройдисвіт.
Негативу з кожним днем все більше й більше.

Яким безжальним став світ...
Людське життя зовсім нічого не значить.
Серця у вбивць - тверді, немов той граніт.
Хіба колись їх ще хтось пробачить?

Яким несправедливим став світ...
Одні - багаті та ситі, а інші - бідні й голодні.
Життя пересічних людей та еліт -
Як рівень води у криничці й безодні.

Яким ненадійним став світ...
Правда й честь нині - зовсім не в моді.
Куди не глянь - зло, нерівність, брехня, пустоцвіт...
Хочеться крикнути: "Та годі вже! Годі!!!"

В цьому шаленому світі - вісім мільярдів людей
І всі ми хочемо щасливими бути.
Скільки ще кому, з нас, випаде днів та ночей?
Треба вже в мирі, шані, злагоді і любові жити!

Всім нам в небесах сяють однакові зорі
Й одне сонце над людством вранці встає.
Ми - сучасники. Двадцять перший вік - надворі.
Живімо чесно! Іншого шансу вижити в нас немає.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко