Блукав я каридорами сумніву,
Страх був що не справлюсь,
Не справлюсь із даними мені завданнями,
Но прокинулася Любов,
Любов до СОНЦЯ,
До того СОНЦЯ що в глибині,
До того що світить із глибин,
Та вийшов з каридору,
І розвіяло сумнів.
Блукав я каридорами сумніву,
Страх був що не справлюсь,
Не справлюсь із даними мені завданнями ,
Но прокинулася Любов,
Любов до СОНЦЯ,
Та вийшов з каридору,
І розвіяло сумнів.
Іду по звивистій стежині,
Часом оглядаюся назад.
А душа удалеч лине,
Ніби хоче щось відшукать.
Сонце мружить кульбабові очка,
Тримає серпень чебреці в руках,
Лісу темно-зелена сорочка
Мерехтить й мерехтить на вітрах.
А я не вірю вже думкам своїм,
Твоє ім'я не смію шепотіти.
Сьогодні сумніваюся у всім:
В тиші, в сонці, у людині, в світі...
Повсюди така тиша... Тиша.
Пухнастий сніг спускають небеса.
Зима-імпресіоністка картину пише,
А в тій картині диво і краса.
Синій обрій, жовті паралелі,
Сонце схоже так на памаранч,
До рук вона взяла акварелі...
Синиця в сад завітала на ланч...
Леонардо да Вінчі, а чи Гогена
Кіе льотьор дьо сет туаль?
Зима пише картини для мене,
А в тій картині краса і печаль...
Небо сьогодні сонячне й красиве..
Майже прозоре,якщо придивитись.
Проміння сонячні гуляють по камінню,
А вітер теплий віє над подвір'ям.
Сьогодні тихо,лиш птахи співають..
Десь зрідка зустрічаєш ти людей.
Летять птахи,як дні ті пролітають,
Щасливим першим,літнім днем ..
Заходить сонце, скоро вечоріє,
Прожили день і тішимося ми,
Що вечір тихий з вдячністю зустріли
Й чекаємо на нові вечори.
Чекає вечора і квітка, щоб спочили
Її прекрасні ніжні пелюстки.
Чекають вечора палкі пташині крила,
Щоби в гніздечку тихо прилягти.
Чекає вечора і сонце, щоби втому
За цілий день хоч трішки втамувати.
Чекають вечора і спилені дороги,
Щоби стежки для мандр підготувати.
Чекають вечора усі і навіть вечір
Радіє й сам, що може ще прийти...
Сумує він із тугою на серці,
Бо знає, що ранок не для всіх
Прийде тендітним лагідним світанком,
Коли у росах вмиються сади...
Когось повітря лагідним серпанком
Зустріне вже востаннє у житті...
вже любе сонечко почало ранесенько вставати
через нього й темна нічка стала набагато коротша
земля, тварини й рослини втомилися відпочивати
для них настала пора набагато дієвіша, багатша
вчасно в гості прийшла тепла й сонячна весна
вмить задзюрчали й побігли навздогін струмочки
в лісах та лугах з'явилася пташина рухлива, голосна
весело виспівує, як по нотках, запрошує на таночки
дерева й кущі в рясненькі брунечки дружно вдяглись
всміхаються, радіють їм, як малесеньким дітям
перші різноколірні барви килимочками розляглись
під розхвильованим сонечком і весняним віттям
всіялись трави, квіткова гама - як райдуга після дощу
скоро в полях і садах закипить робота, полине сміх
люблю ранню весноньку й радо її в серденько впущу
буду мандрувати, не шкодуючи свого часу й ніг
першими мене порадують проліски та підсніжники
милі шафрани, сон-трава, іриси й весняний білоцвіт
гіацинти, рябець, духмяні нарциси, ранні тюльпани
амариліси, мускарі, анемони, рябчики, густий ряст
пернаті на своїх чарівних, витривалих, дужих крилах
щороку з того вирію красуню-весну в Україну несуть
Батьківщина й доброму пташиному сердечку - мила
птахи додому крізь негоду прокладають свій путь
першими повертаються з тих далеких і чужих країв
бешкетники жайворонки, граки, працьовиті шпаки
білі лелеки, гуси та зозулі в квітні прилетять до гаїв
а в травні - мелодійні, співучі солов'ї, стрижі, іволги
весна - швидкоплинна, але мальовнича пора року
в цей час пробуджується зі сну наша матінка-земля
вона - творча, багата, яскрава й красива нівроку
ну, як не полюбити всім серцем могла б її я
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
***
Сонце равликом сповзає
по очеретині,
Твої плечі обіймає
Вечір темно-синій.
Нам шепочуть із пітьми
овдовілі вишні,
Що викохуємо ми
почуття торішні,
Котрі цвітом облетіли,
Жовтим листом впали.
Лиш любові не вродили.
Були... І не стало.
Гріє душу сліпа груба
Та вогонь ховає.
Знає твоє серце, люба.
Моє серце знає:
Ось як гаснуть на світанні
зорі вечорові,
Так щезає те кохання,
що є без любові.
#віршімоєїдуші💛
За вікном мороз лютує,
Він мережева малює.
І на шибі в одну мить
Зірочок, що не злічить.
Та зима нас не злякає,
Йде тепло, ми точно знаєм.
У вазоні вже розквітли,
Перші ніжні, милі квіти.
Ще й троянда он буяє,
Нас красою звеселяє.
Так й країна оживе,
Коли знов весна прийде!
А сонце вкраїнське над світом сходило,
Воно зігрівало, воно не палило.
Всі втомлені люди, хотіли тепла,
Й хотіли, щоби Україна жила!
А сонце вкраїнське над світом сходило,
Воно розізлилось й орду кляту било.
Ще й місяць вночі помогав,
Він сили моєму народу давав.
А сонце вкраїнське над світом сходило,
І воїнів світла воно народило,
Бо ж треба, щоб хтось по зубах надавав сатані,
Й кінець, щоб прийшов цій проклятій війні.
А сонце вкраїнське над світом сходило,
Для того, щоб людство нарешті ожило,
Щоб темрява чорна навік відійшла,
Щоб воля і правда в країну прийшла.
А сонце вкраїнське над світом сходило,
І всіх ворогів, щоби вщент спопелило,
Щоб витерла сльози моя Україна,
Щоб стала міцною вся наша родина.
У єдності й правді, щоб люди жили,
Щоб завжди без болю, без горя були.
А лютого вбивцю понесло за сині моря,
Бо сонце вкраїнське зійде і щаслива зоря!
Ще трохи й Воскресне Христос,
За грішних людей він муки терпів
І ніс важкий на Голгофу свій хрест,
Страждав і помер, щоб народ його жив.
Марія Грушак 18.03.2022р.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
