Притрушу свої спогади пилом,
Запишу у нотатник згадки.
Це і буде моя рефлексія –
заримовані загадки.
Вір-шо-те-ра-пі-я.
Хтось колись прочитає нишком,
І, можливо, розплачеться стиха,
Чи усміхнеться, гортаючи свайпом
У смартфоні нотатки чорно-білі.
Ри-мо-мрі-я.
А коли прийде час, розфарбую
У кольори жовто-сині,
Складу пазл із забутих малюнків,
В пам’яті відновлю надії.
23.06.2025 @Ірина Вірна
Літо пролітає журавлями…
Перелітним плачем поміж хмар.
Лине ген за хмари жовтим листом,
Утрачаючи пекельний жар.
Літо закінчиться як й почалось…
За хвилину помінявши все.
Криком дітвори, що накупалась.
Ось й кінець вже літньої краси.
Літо пахне медом з полуниці,
Присмаком черешні на губах.
Жменею суниці і чорниці,
Грає барвами проміння у струмках.
Літо проминає дуже швидко,
Не встигаєш уловити ритм,
Як уже прийшла пора прощання
І засмагою обличчя мерехтить.
Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.
Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.
Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.
Кружляють спогади птахами,
Тихі розмови з кимсь ведуть,
Ідуть стежками, берегами,
Услід за річкою пливуть.
Кортить в минуле повернути,
Пливти між хвилями в туман…
Нема вітрил, щоби підняти,
Є нікудишній капітан.
03.08.2024.0
Роздам, що маю,
щиро, подарую,
Най знадобиться,
а не пропаде,
Собі ж залишу
спогади, змалюю,
Охоче пам’ять
пазлами складе.
Передивлюсь,
немов нові картини,
Із посмішкою,
сумом де-не-де,
Перелистаю вкотре,
без зупину,
Ніхто не заборонить,
не вкраде.
17.07.2024.
Спогади то є життя.
Для драми відкриття і закриття.
Спогади то є злиття минулого,
теперішнього і майбутнього.
Життя – інколи й розбиття, побиття,
викриття, кровопролиття.
Та тільки з часом, відліком годин,
століть, епохи.
Життя із розбиття, в чарівну квітку –
Розквітає.
З часом з напівжиття переростає в
Відкриття, пережиття, саморозкриття.
І ось тоді й починаються реалії життя.
Ти вдихаєш аромат його на
Повні груди.
І кожна квітка, хмаринка, пташки спів –
Стає кораблем.
За штурвалом якого стоїш ти!
З досвідом життя.
Шиттям якого нитки обираєш ти.
І візерунки у нас у кожного свої.
Інколи потрібно сповільнити рух,
щоб милуватися життям…
Цінуй миті коли тиша,
Коли ти чуєш шум вітрів.
Коли в повітрі марить спів
І не гулить ракета хижа.
Цінуй обійми,теплі руки,
Годину сну цінуй і чай.
Сумуй за цим усім,скучай.
Бо вкрали це усе падлюки.
В куточку пам’яті своєї.
Десь там тебе знайду.
Є час є ліки та спогади
Він не лікує.
Та, ліки, які б ти не приймав.
Ці спогади не стерти.
І не забути ту печаль, що
Серце полонила.
І не забути радості
Веселий сміх.
Зі спогадами жити нам довіку,
це подарунок нам від часу.
З цим подарунком зостанемось
Ми на віки…
Розбудила одна мить в серці меланхолію,
І згадала як колись була серцем хворою.
Як ридала я навзрид й сльозами давилася.
Як у перше для когось моє серце билося.
Перші щирі почуття,найчистіші в світі,
Лиш один кохають раз дорослі як діти.
Лиш один єдиний раз голову утрати
Нам дає можливість Бог,головне не зрадити.
Ті моменти мов картинки в голові гортала,
По не топтаних стежинках до нього біда,
І ховались по куточках, тримались за руки,
Пригадалось як розлука завдавала муки.
Перші вкрадені цілунки і червоні щоки,
Перші сварки безпричинні завдали мороки.
І згадалось перше моє у житті прощання,як він зник з мого життя
Без слів про кохання.
Все пронеслось в голові за одну хвилину,
І тужливості немає вже за цю людину, не цікавить як живе,де він,з ким блукає.
Що минуло не вернеться кожен добре знає.
Згадка милих юних днів у пам’ять осіла,
В голові тієї,що колись любила.
Розбудила одна мить в серці меланхолію,
І згадала як колись була серцем хворою.
Як ридала я навзрид й сльозами давилася.
Як у перше для когось моє серце билося.
Перші щирі почуття,найчистіші в світі,
Лиш один кохають раз дорослі як діти.
Лиш один єдиний раз голову утрати
Нам дає можливість Бог,головне не зрадити.
Ті моменти мов картинки в голові гортала,
По не топтаних стежинках до нього біда,
І ховались по куточках, тримались за руки,
Пригадалось як розлука завдавала муки.
Перші вкрадені цілунки і червоні щоки,
Перші сварки безпричинні завдали мороки.
І згадалось перше моє у житті прощання,як він зник з мого життя
Без слів про кохання.
Все пронеслось в голові за одну хвилину,
І тужливості немає вже за цю людину, не цікавить як живе,де він,з ким блукає.
Що минуло не вернеться кожен добре знає.
Згадка милих юних днів у пам’ять осіла,
В голові тієї,що колись любила.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
