Коли небо мовчить, а серце кричить,
Коли мир — це тільки слово, порожнє й далеке,
Ми мріємо, щоб знову змогли ми дихати,
Як зможемо в нічі темряву розкрити без жодної смутку.
Тихо, без слів, де кров на землі спливає,
Де кожен момент здається останнім,
Ми хочемо лише одного — щоб болі минули,
Але в серці кожного — лише тінь того, що було.
Ми хочемо розплющити очі і побачити небо,
Що не плаче від війни й не тремтить від страху.
Ми хочемо, щоб в кожному кроці була весна,
А не хмарка чорна, що затуляє всі шляхи.
Ми молимось за те, щоб тишу повернути,
Щоб відчути тепло рук, коли стиснемо їх,
Щоб від болю розцвітали наші рани,
А в серцях розцвітав мир — на віки, назавжди.
О, мире! Я знаю, ти поруч, бо чую тебе,
Ти в кожному погляді, в кожному слові,
Ти там, де серце вірить у те, що буде,
І хоч ти ще не прийшов — ми чекаємо тебе, як найсвітлішу мрію.
Пилипенко Анна
