Ви напишіть це на моїй могилі,
Коли заляжу, коли буду десь далеко.
І не журіться, будьте всі щасливі,
На небо гляньте — там летять лелеки.
Ви не журіться і пісні співайте,
Співайте вголос, що є сили.
Вночі без сліз на ліжку засинайте,
Не згадуйте, як ви любили.
Ваше життя продовжиться й надалі,
Моє життя на небі десь гуля.
Та ваші спроби все забуть — невдалі,
Запам'ятайте радість із мого життя.<br>Анастасія

Люблю з тобою, мила, я сидіти,
І споглядати те, як котиться цей світ далеко в яму.
Як ми лиш вдвох проти отих усіх, що зорі не збирають з неба,
Таки збирати йдем удвох,
Не чуючи нікого взаді себе.

Чому так чує серце моє —
Не знаю, як це пояснить.
Це серце просто хоче битися тобою,
З тобою бути кожну пору й мить.

Це серце б'ється ради тебе,
І все-таки тобі завдячує цей ритм,
Бо якби ти не була з цим дурбелем,
Воно могло б зовсім інакше закінчить.<br>Астеріус

Люблю з тобою, мила, я сидіти,
І споглядати те, як котиться цей світ далеко в яму.
Як ми лиш вдвох проти отих усіх, що зорі не збирають з неба,
Таки збирати йдем удвох,
Не чуючи нікого взаді себе.

Чому так чує серце моє —
Не знаю, як це пояснить.
Це серце просто хоче битися тобою,
З тобою бути кожну пору й мить.

Це серце б'ється ради тебе,
І все-таки тобі завдячує цей ритм,
Бо якби ти не була з цим дурбелем,
Воно могло б зовсім інакше закінчить.<br>Астеріус

Нам так страшно… Втрачаємо завтра.
Задихаємося, відчуваючи лихо.
Ігри закінчені в житті-театрі,
Ми прокинулися від вибухів.

Життя як сон-нескінченним здавалося.
Ми прокинулися,тому радіємо.
Нам для життя достатньо небагато,
Якщо щастя сяє всередині нас.

Радість черпали від теплого сонця,
Але прокинулися від обстрілів,
Нам для щастя достатньо віри,
Віри в непохитне завтра.

Ми молитви з тобою згадували,
Відсторонившись від пустих турбот,
Ми молилися і твердо знали,
Все проходить і це пройде.

Життя так скоро повернеться колишнє –
Безтурботні весняні дні.
Нехай з тобою ми не забуваємо,
Як молилися "Врятуй і збережи!"

Sem<br>Ilsem

Нам так страшно… Втрачаємо завтра.
Задихаємося, відчуваючи лихо.
Ігри закінчені в житті-театрі,
Ми прокинулися від вибухів.

Життя як сон-нескінченним здавалося.
Ми прокинулися,тому радіємо.
Нам для життя достатньо небагато,
Якщо щастя сяє всередині нас.

Радість черпали від теплого сонця,
Але прокинулися від обстрілів,
Нам для щастя достатньо віри,
Віри в непохитне завтра.

Ми молитви з тобою згадували,
Відсторонившись від пустих турбот,
Ми молилися і твердо знали,
Все проходить і це пройде.

Життя так скоро повернеться колишнє –
Безтурботні весняні дні.
Нехай з тобою ми не забуваємо,
Як молилися "Врятуй і збережи!"

Sem<br>Ilsem

Мені б знання, що добре все з тобою.
Що під ногами бите скло не ріже.
І не приносить голуб щось нове і свіже,
Що з ніг збиває від тупого болю.

Мені б знання, що твої крила
Не піднімають попіл на важкій дорозі,
Що забиває груди і дихнуть не в змозі
І закричать "рятуй" не в силах.

Мені б знання, що доля оминає
Глухі кути і камені підводні.
Що світло сповнює тебе сьогодні,
Бо ти казав, що все в житті буває…<br>Аліна

Тоді дощ по рукам розтікався
І волосся промокло наскрізь
Ходивши, він усміхався
Горем розбитий, один

Стікало обличчя і горло
А дощ зупинитись не міг
Він йшов нічними алеями
Одному побути волів.

І дивитись йому було любо
На заспаний, темний Луцьк
Він дивився на річку і думав
Дістававши цигарку із уст

Та сповнені душею пусто‌ти
Велика в душі глибина
Він чекав когось, хто прийде
Але самота була лиш одна

Та пробу‌ли довгі години, на березі річки, мов мить.
Ще посидівши годинку на місці
Слухав він шепіт землі

Та тихо пішов до пристання
Подивившись на темний Стир
Хотів наповнити всіх він коханням
Але світ полюбить він не зміг<br>Мирон Наганович

У деякі ночі моляться,
А в деякі люди плачуть.
У деякі ночі рани гояться,
А в інші — помирають.
У деякі ночі очі сяють,
В деякі будуються плани.
У деякі за слабкість лають,
А інші потрапляють в капкани.<br>Боднар. І

І ти прийшов непрохано й неждано,
І почали ми будувати щось нове
Але одного ми не зрозуміли,
Що слово «кохання » для нас має різний сенс.
Ти вічно думаєш,що я тебе не люблю і хочеш більше доброти,
Але ніяк не можеш зрозуміти,Ти,
Що в мені ніжності не так багато,
Але важливий все одно залишаєшся Ти.
Перше кохання-це болюча тема,
це коли руйнуються світи,
Коли мовчиш і плачеш ти від болю,
Який ти сам собі приніс.
І знаю я,що заслуговуєш на більше,
Ніж можу я тобі запропонувати.
Нас виховували по-різному
І це дало свої плоди.
Коли була маленька я,
Дали мені свою любов батьки по-різному й окремо,
Батько показав мужню любов-
Це коли ти знаєш,що тебе люблять і йому не потрібно це повторювати ,
Хоча я памʼятаю його поцілуночки в щічкі,
Які були для своєї маленької донечки.
А Мама-це моя найбільша гордість,
Моя опора і мій світ,
І ти не знаєш як це важко було бачити її любов,
Коли була вона нещасна
із усіх сил старалась вона для тебе
Щоб було у тебе все.
І я дорослішала,мінялась,
Але в якийсь момент щось в мені зламалося,
І згодом стала я трояндою,
Такою ж гарною,але колючою.
Але коли зʼявився ти,
До мене почало приходити інше розуміння,
Що хоч кохання-це важкий тягар,
Але ми все переживемо разом,
І серце відчуває біль,
Але душа йде далі й далі ,
Надію маю,що скоро цей період вже мине,
І щире почуття «кохання» нас до майбутнього вбереже.

<br>Єлизавета

Плач, берізко, плач, весь лісе,
Плач зі мною, росо.
Бо не вернеться, як ранок,
Днів палких краса.

Гасне сонце, гасне світло,
І не спалахне
Той розгульний вогник в оці,
Що палив мене.

Рідшатимуть мої зуби,
Випаде волосся,
І по зморщеному серцю
Смуток пронесеться.

Покарбують люті зморшки
Чоло, і губ затишок,
Втома і похмурість дика
Свій лишать відбиток.

Плач, берізко, плач, весь лісе,
Плачуть небеса.
Вже на мій зів’ялий обрій
Не прийде весна.<br>CristianVonDyuk