Сусід завидющий дивився крізь тин,
що виліз у князі з багна і лайна.
і преться в лаптях крізь яскравий люпин,
щоб нас визволяти, сволота п’яна.

У драних лаптях, в душегрійці брудній,
ганебний нащадок огидних примар,
і рабську свідомість він тягне в сумі,
насаджує велич свою, як товар.

Сплюндрована нива святої землі,
поламані долі, мов гілля сухе,
знівечені прагнення й мрії світлі,
Лиш згаслого сонця відлуння глухе.

Дитинство застрягло в підвалах темних,
Де замість казок —лише гуркіт війни.
Спаплюжене щастя у шрамах лихих.
Розор, де пройшлися потвор табуни!

І все — за наказом валізного гнома,
Гнилого непотріба зливних канав,
холери кремлІвської, людства саркоми,
Поріддя диявола,
щоб він сконав!
Sergant

Душа страждає, і серце плаче.
А тіло холодне в землі лежить.
Ніхто і слова тобі не скаже.
Більше ніхто не прибіжить.
Може, хтось сльози вже ллє.
Та ти цього не можеш знати,
Бо тіло твоє в землі лежить.
Тобі цього вже не згадати.

Боднар. І

Я нічо — просто мию посуду,
Не герой, не легенда з Голлівуду.
Тарілка плаче, вилка тремтить,
А я стою — вода шумить.
Піна як хмари, губка як меч,
Змій-каструля пішла вже навіч.

Мама кричить: «Молодець!» з кімнати,
А я думаю: «Можна вже спати?»
Я нічо — просто руки в воді,
Але десь глибоко… я рятую сім’ї.
Бо чистий посуд — мир у хаті,
А я — герой… але в халаті.
Лозинський Олег

Можливо, ще не час для нас,
Не збіглись зорі у весні.
Та серце шепче: кожен раз
Ти трошки ближча уві сні.

Я бачу світло у тобі,
Неначе в храмі — Божий жар.
Хоч не торкнутись у юрбі,
Та віра — сильніша за шар.

Ти ще не знаєш, як тримав
Твій голос душу у теплі.
Як кожен день мене збирав
З уламків мрій на самоті.

Я не спішу — хай йде свій плин,
І хай росте любов у тиші.
Бо знаю: час прийде один —
Коли торкнешся і душі.
Лозинський Олег

Ти — не просто мрія з казки,
Ти — мов світло у пітьмі.
Серед сірих днів і маски
Лиш одна жива — ти в мні.

Ти — мов літо після зливи,
Теплий вітер на весні.
Ти — як голос мій правдивий,
Що звучить лише в тобі.

Я не вмію пафос любо,
Не пишу я як поет.
Але серце в грудях грубо
Каже: ти — мій цілий світ.

Якщо світ колись згорить —
Я тебе в душі зберу.
Бо кохати — значить жить
І крізь сльози йти до раю.
Лозинський Олег

Я тебе поцілував тихенько в шию —
Ти усміхнулась лагідно мені.
Сказала комплімент — і я радію,
Бо ці слова залишились в мені.

Твій голос був спокійний і простий,
Без зайвих фраз, без пафосу й прикрас.
Один комплімент — такий живий,
Зігрів мене сильніше сотні фраз.

Я мовчки поруч, ти стоїш близенько,
Між нами тиша — тепла і жива.
І навіть серце б’ється так швиденько,
Бо ця хвилина — не слова.

Нехай мине і вечір, і той час,
Та я запам’ятаю назавжди:
Поцілунок, комплімент і нас —
Момент, що гріє навіть у пітьмі.
Лозинський Олег

Ламається все…
Ламається все, і терпіння і воля,
Під настрій лягають думки й почуття,
Під постріл лягають новітні герої…
А нас видаляють щоденно з життя.
А, де ж ми були,
І, хіба ми не знали,
Що рано, чи пізно,
Це станеться тут?
І, все, що ми мали, у нас відібрали,
Всі ті, що вели, і сьогодні ведуть.
Знецінелась віра у справедливість,
Здається, ще вчора, напевно була.
Пройти крізь усе, треба мати сміливість,
Пробачивши все, не тримаючи зла…
…Щоденна загибель – часу мого звичка,
Нав'язана нам, немов символ біди.
І "Сотня Небесна" все кличе і кличе,
За нею у вирій без сумнівів йти.
П.Лютенко м.Подільськ
Петро Лютенко

Душа страждає, і серце плаче.
А тіло холодне в землі лежить.
Ніхто і слова тобі не скаже.
Більше ніхто не прибіжить.
Може, хтось сльози вже ллє.
Та ти цього не можеш знати,
Бо тіло твоє в землі лежить.
Тобі цього вже не згадати.

Боднар. І

Ще не вмерли у нього бажання,ще живі всі його почуття,а палке та гаряче кохання повернуло йому смак життя.він щасливий ішов на роботу і пісні просто неба співав,він оспівував дівчини вроду бо її дуже сильно кохав.а зустрілись вони випадково: на вулицях міста вона заблукала,а поруч крім нього не було нікого і вона як пройти запитала.показав він дорогу дівчИні,ще й завів той юначе розмову,що не бачив він дівчини краще донині і зустрітись домовились знову.і запав і її хлопець в душу і з тих пір почали зустрічатись,а роман їхній серця зворушив навіть тих хто не вміє кохати.за той час що вони зустрічались,почуття їх росли все міцніше,і не бачив ніхто щоб вони сперечались й один одному стали ще ближче.він простий залізничник й рехтує вагони,а вона до службовців належить,та в коханні нікому нема заборони бо людина від нього залежить.а не від класу людини,на котрий не звертайте уваги,а хто вам щасливі дарує хвилини надавайте тому перевагу.
Андрій Пастух

Ти йдеш, не знаючи мого світу,
Твої очі світять, мов ранковий промінь.
Я ховаю почуття в тихій пустоті,
Бо твоя усмішка — мій несказаний біль.

Мрію про дотик, що ніколи не буде,
Про слова, що залишаються несказаними.
Серце моє б’ється в порожнечі твого світла,
І тільки тінь твоїх очей зігріває мене.

Я ловлю твої сміх і погляд у спогадах,
Наче хвилі, що б’ються об скелі марно.
Кохання моє тихе, без відповіді,
Але воно живе, навіть коли тебе немає.
Лозинський Олег