Між безкрайніми зірками зустрілися з тобою ми.
І, сповнена думками, дивилася в твої очі — німі.
Пролітали літні плавні хмари,
Немов несуть тую байку неземну.
Немов усі зорі завмирали,
Щоб потай почуть нашу історію смішну.
Неначе доля нас спіткала,
Щоб були щасливі ми.

І знову пролітає тая хмара,
І човен той на березі, як не крути.
Сидимо удвох біля води.
Плекається увічная левада,
Що поміж горою є.
Дивлюсь на тебе: тії карі очі,
І дума твоя — все то є твоє.
І ось серце завмирає:
Побачила я вуста твої.
І знову кліпаю — завмираю.

Що було потім — вже не знаю,
Хоча, напевно, щось приємне, хоч не пам’ятаю.
І ось вже місяць визирає,
Покотився за обрієм по гаю.
Соловей щебече за шипшиною,
І бачу твої очі карі твої.
Але серце так сильно вже не б’є.
Дивлюсь на тебе — і не пізнаю.
А ще пів року тому була я твоя,
Була готова до бою.
І був ти вирієм моїх бурхливих мрій,
А зараз навіть бачити мене не хочеш.
Хоча була я твоя, а зараз, як та бідная тополя , що схилилася біля води..
Якушко Вікторія

Каже путін: що двіжуха,
Мов повітря треба нам,
Це, як лапша на оба вуха,
Потрібна руським дуракам.

Бо, коли у рашці тихо,
Заходить путін у застой,
А коли всім робить лихо,
То звичайно: він герой!

Розікрав свою країну,
І вже не було на що жити,
Тому пішов на Україну,
Щоб за її рахунок жити.

Але не вийшло, як гадалось,
Не по плану все пішло,
Прямо в зуби як дісталось,
То аж присіло то ху..ло.

їм Україна скрізь закони,
Всім сюрприз приготувала,
Скине нині їм всі дрони,
Щоб та орда не сумувала.

Всі фаєр-шоу і салюти,
Вночі побачите на шару,
Покажемо вам всі дебюти,
Як вам під дупу дали жару.

І так тепер уже щоночі,
Ми вам покажем веселуху,
Не встигнете закрити очі,
Як ми вам скинемо двіжуху.

І до Москви усе поближче,
Наш приближається вогонь,
Який спалить усе до днища,
Й буде свистіти біля скронь.

Україна знов не поведеться,
Царям командувати нами,
І вже той час не повернеться,
Як ми для них були рабами.

З нами краще в мирі жити,
І любов і бізнес буде в силі,
Але орда це і є бандити,
Значіть місце їх в могилі.
Ігор Лівак

Розкажи мені ще раз тими словами,
якими писав мені ті вірші.
Покажи своїми вустами,
як на дотик відчутна твоя любов.

Доскажи ж ті моменти,
які закарбувалися в твоїй пам’яті знов.
Докричися до думок своїх,
що бентежать тебе уві сні.

Подивися ще раз щасливу кінцівку
прекрасного фільму під назвою «Любов».
Посміхнися і зрозумій:
чи ти прагнув весь цей час
саме цього?
Якушко Вікторія

Капітане, ви знаєте про море?
Таке безкрає, синє, немов із легенд.

Ви дивитесь у безодню,
де немає гомону,
а знову бачите своїх.

Подивіться! Хіба їх вам не шкода?
Чи вірите ви, що пішла вся команда без вас?

І знову стоїте.
І знову один.
Дивитеся в ту безодню
і знову чуєте їхню буботню.

Але ж хіба ви не бачите плачу?
Чи ви оцінюєте лише голу критику?

Капітане, ви знаєте про море?
Так, знаєте — про криваве і жорстке,
де плавають загиблі матроси,
а ви лише як заєць,
що сховався за кущем.
Якушко Вікторія

Горять, палають НПЗ
У Сизрані і Тулі,
Пуйло з екрану знов верзе,
Що його всі "надулі".
Росія, каже, лиш за мир
І війн не починала,
А Україна – наш ясир
Іще з часів Богдана.
Спецоперація іде
За графіком, за планом,
Допомагати нам буде
КНДР з Іраном.
Та як тільки на Росії
Усе стало вибухати,
Пішли прахом їхні мрії,
Вже не хочуть воювати.
А зигануті, що кричали:
"Ми всє за СВО",
Тепер принишкли і питають:
"Гдє наше ПВО".
Тут мораль нам треба дати,
А вона така:
Якщо бачиш десь кацапа –
Бий "навєрняка".
Віктор Дячук

Горять, палають НПЗ
У Сизрані і Тулі,
Пуйло з екрану знов верзе,
Що його всі "надулі".
Росія, каже, лиш за мир
І війн не починала,
А Україна – наш ясир
Іще з часів Богдана.
Спецоперація іде
За графіком, за планом,
Допомагати нам буде
КНДР з Іраном.
Та як тільки на Росії
Усе стало вибухати,
Пішли прахом їхні мрії,
Вже не хочуть воювати.
А зигануті, що кричали:
"Ми всє за СВО",
Тепер принишкли і питають:
"Гдє наше ПВО".
Тут мораль нам треба дати,
А вона така:
Якщо бачиш десь кацапа –
Бий "навєрняка".
Віктор Дячук

Одразу повідомлення! Це ніяк не стосується Чоніна та Синміна. Це все видумка автора. Приємного читання!

Ранок прийшов не зі сходом сонця. А з темряви. Так заявляє про себе зима.
Синмін лежав у теплому ліжку, поки поряд із ним спав Чонін. Синмін, не роздумуючи, встав і пішов приводити себе до ладу, захопивши телефон.
На екрані тільки й світилися повідомлення від Чоніна, не прочитані ще вічора.
Синмін умився, взяв телефон і, на диво, робота сьогодні була скасована.
— М? Робота скасована?
Синмін одразу почистив зуби й повернувся до ліжка.
Там уже і Чонін прокинувся. Він лежав сонний, не розуміючи, що відбувається.
— Ти прокинувся? — мило усміхнувся Синмін.
— Мг.. Чан хіба не казав, що сьогодні запис?
— Він написав у загальну групу, що сьогодні відміна. У нього з’явилися справи з JYP.
— А-а.
Синчони були в гуртожитку. З ними ще в сусідній кімнаті спали Мінсони, але зараз не про них. Так от. Синчони були просто друзями. Але цей день змінив усе докорінно.
— Мін.. Ти можеш дати мені знеболювальне? Болить у боці..
— Окей.. Напевно, вчора перетренувався.
— Мг, болить дуже.. Ай.
Чонін завмер. Наче Анна в мультфільмі «Крижане серце».
— Що сталося?
— Дуже болить.. Аж поворухнутися не можу.
Чонін стояв у такій позі: руки на тому боці, де болить, сам зігнутий на 80°, обличчя скривлене від болю.
— Ох.. У тебе тільки бік болить?
Чонін був настільки зайнятий болем, що не помітив, як його пальці посиніли від того, що він занадто сильно стискав бік.
— Що? Ай..
— Давай понесу…
— Я б не відмовився.
Синмін обережно взяв Чоніна на руки й поніс до спальні.
— Не боляче? — Синмін хвилювався за друга.
— Ні.. ах..
— Що сталося? Точно не боляче?
— Ні.. тепер пальці відходять.
— А-а..
Синмін обережно поклав сусіда на ліжко.
— Синмін.. У мене нічого немає на скроні?
— Що?
Синмін нахилився, щоб подивитися на скроню. Але раптом..
Раптом Синміна затягнули в поцілунок. Поцілунок. Не той, що вимагає відповіді, не той, що на швидку руку. А той, що любить, той, що сподівається.
Синмін відповів на поцілунок. Для обох це не було відчуттям огиди чи бажанням відштовхнути, навпаки — це було неймовірно приємно. У кожного в животі кружляли райські метелики.
Синмін трохи присів, не перериваючи поцілунку.
Раптом їхній поцілунок розірвався через стукіт у двері.
— Ах.. Я відчиню.
Синмін швидко встав і пішов відчиняти двері.
— Що?
— Синмін, там.. Таке.. Не підеш у магазин зі мною?
— А що таке?
— Ну, Ліно спить, а..
Хан побачив за спиною Синміна спітнілого, почервонілого, з розпатланим волоссям Чоніна.
— Ой, здається, я завадив.
Хан швидко зачинив двері й утік.
— Хто там? — почулося зі спальні.
— Ніхто..
Синмін повернувся.
— Точно! Зовсім забув про знеболювальне.
— Не треба, ти мене вже вилікував, — з милою насмішкою сказав Чонін.
Так вони і заснули. Голова Чоніна лежала на грудях Синміна, а той, у свою чергу, перебирав волосся Чоніна. Обидва мило спали.
Наступного дня вони пішли в магазин, не звертаючи уваги на інших людей. Вони могли поцілувати один одного прямо біля магазину — просто тому, що їм захотілося. Так вони і стали парою.

Ханна Мінсонова

Одразу повідомлення! Це ніяк не стосується Чоніна та Синміна. Це все видумка автора. Приємного читання!

Ранок прийшов не зі сходом сонця. А з темряви. Так заявляє про себе зима.
Синмін лежав у теплому ліжку, поки поряд із ним спав Чонін. Синмін, не роздумуючи, встав і пішов приводити себе до ладу, захопивши телефон.
На екрані тільки й світилися повідомлення від Чоніна, не прочитані ще вічора.
Синмін умився, взяв телефон і, на диво, робота сьогодні була скасована.
— М? Робота скасована?
Синмін одразу почистив зуби й повернувся до ліжка.
Там уже і Чонін прокинувся. Він лежав сонний, не розуміючи, що відбувається.
— Ти прокинувся? — мило усміхнувся Синмін.
— Мг.. Чан хіба не казав, що сьогодні запис?
— Він написав у загальну групу, що сьогодні відміна. У нього з’явилися справи з JYP.
— А-а.
Синчони були в гуртожитку. З ними ще в сусідній кімнаті спали Мінсони, але зараз не про них. Так от. Синчони були просто друзями. Але цей день змінив усе докорінно.
— Мін.. Ти можеш дати мені знеболювальне? Болить у боці..
— Окей.. Напевно, вчора перетренувався.
— Мг, болить дуже.. Ай.
Чонін завмер. Наче Анна в мультфільмі «Крижане серце».
— Що сталося?
— Дуже болить.. Аж поворухнутися не можу.
Чонін стояв у такій позі: руки на тому боці, де болить, сам зігнутий на 80°, обличчя скривлене від болю.
— Ох.. У тебе тільки бік болить?
Чонін був настільки зайнятий болем, що не помітив, як його пальці посиніли від того, що він занадто сильно стискав бік.
— Що? Ай..
— Давай понесу…
— Я б не відмовився.
Синмін обережно взяв Чоніна на руки й поніс до спальні.
— Не боляче? — Синмін хвилювався за друга.
— Ні.. ах..
— Що сталося? Точно не боляче?
— Ні.. тепер пальці відходять.
— А-а..
Синмін обережно поклав сусіда на ліжко.
— Синмін.. У мене нічого немає на скроні?
— Що?
Синмін нахилився, щоб подивитися на скроню. Але раптом..
Раптом Синміна затягнули в поцілунок. Поцілунок. Не той, що вимагає відповіді, не той, що на швидку руку. А той, що любить, той, що сподівається.
Синмін відповів на поцілунок. Для обох це не було відчуттям огиди чи бажанням відштовхнути, навпаки — це було неймовірно приємно. У кожного в животі кружляли райські метелики.
Синмін трохи присів, не перериваючи поцілунку.
Раптом їхній поцілунок розірвався через стукіт у двері.
— Ах.. Я відчиню.
Синмін швидко встав і пішов відчиняти двері.
— Що?
— Синмін, там.. Таке.. Не підеш у магазин зі мною?
— А що таке?
— Ну, Ліно спить, а..
Хан побачив за спиною Синміна спітнілого, почервонілого, з розпатланим волоссям Чоніна.
— Ой, здається, я завадив.
Хан швидко зачинив двері й утік.
— Хто там? — почулося зі спальні.
— Ніхто..
Синмін повернувся.
— Точно! Зовсім забув про знеболювальне.
— Не треба, ти мене вже вилікував, — з милою насмішкою сказав Чонін.
Так вони і заснули. Голова Чоніна лежала на грудях Синміна, а той, у свою чергу, перебирав волосся Чоніна. Обидва мило спали.
Наступного дня вони пішли в магазин, не звертаючи уваги на інших людей. Вони могли поцілувати один одного прямо біля магазину — просто тому, що їм захотілося. Так вони і стали парою.

Ханна Мінсонова

То не голка пробила груди,
То журба, що взялась ні звідки,
Відштовхнусь від землі в нікуди
Ти згадай мене, моя квітка.

Чи то бачу я дощ в вікні,
Чи примарився він мені?
Шкода, зірки не гріють, ні.
Намальовані у пітьмі…

Хай же вітер жбурляє, хай!
В серці ти мене лиш тримай
Шкода, зірки не гріють, ні.
Намальовані у пітьмі…

Ти втішаєш- настане мить
Сонце в небі ще заблищить,
Тільки є ще хіба воно?
Та невже то не все одно?

То не голка пробила груди,
То журба, що взялась ні звідки,
Відштовхнусь від землі в нікуди
Ти згадай мене, моя квітка.

Охолов до життя цей світ
Лише тінь та доріг цих гніт
Шкода, зірки не гріють, ні.
Намальовані у пітьмі…

Вячеслав

[ 0% ] за мрією
[ 10% ] │
[ 20% ] за краєм хмар
[ 35% ] де немає примар
[ 50% ] — божевільних ідей
[ 65% ] та самотніх людей
[ 75% ]
[ 80% ] де немає печалі
[ 85% ] і все зло
[ 90% ] — десь у файлі
[ 95% ]
[ 100% ] але
хтось закохався
в руйнацію
інсталювавши
кляту інформацію

[ 13.07.2008 ]
Володимир Архипенко