Очі як барвінки,
не горда хода.
Блакитне море
без кінця в очах.
В золоті волосся,
на вигляд юна.
Любе говорити
без кінця.
Вишиванка лише одна,
срібна шпилька в волоссі.
На вигляд дорога,
не буде снимать з горя
навіть якщо її поб’є сивина.
Золоте волосся,
блакитний окен.
Дівчина юна,
жовта блакитна краса.

У вирі бурхливого життя, де вітер вільний шукає шлях,
Злітаймо, мов райдуга в небутті, ми сильні, бо ми все здолаємо,
На величній землі України, де воля сяє яскравим пломенем,
Стежимо за мріями вільними, наповненими світлом та золотим.

Славетний народ вийшов із праху, нескорений, мужній та великий,
Серця вогнем палають патріотизмом, як спраглою душею горять,
Йдемо в край ідеалів святкових, до зірок на небесному своді,
І здолаємо будь-які горизонти, ведучи українців до світанку вольні.

Нащадки славних козаків минулого, з їхньою силою та гордістю,
Крізь століття виткана доля віками, ткана терпінням і вірою,
Засвічуєм вогник святого пламеню, в серцях народу несе вогонь,
Бо ми сильні, ми рід забувати не змогли, в найтяжчу годину понесем.

Україно мати, міцна й горда, ти, як чарівна красуня у світлих снах,
Твої поля, мов море, хвилясте й сповите буйної трави, як живий океан,
Ти жінка-рідниця, милосердна й мудра, земле славна і дорога,
Твій народ сильний, як дуби могутні, в грудях своїх несе твою славу.

Ні шторми, ні бурі не здолають духу, вогонь твоєї любові й віри,
Ростемо на твоїй землі, як сильні дуби, здіймаємо свої корони ввись,
І співатимемо пісню патріотизму, як соловейко весняний в полі,
Бо ми сильні, віра у майбутнє наше, ніколи не втратимо, не порушимо.

Так хай лунає звільнена пісня слави, між горами і річками твоїми вільними,
І збереже нас віра у тебе, Україно, жива й могутня, мов зоряна спрага,
Бо ми сильні, бо ми все здолаємо, у світлі прагнень і мрій височинних,
З любов’ю й вірою в серці української землі, ми знову воскреснемо могутніми.

Моя земля. Тут все живе живіше,
тут пахне хлібом, яблуком в саду,
ти моє серце й душу тішиш,
до тебе грудьми необачно припаду.

Моя земля. Тебе не раз ламали,
терзали, били, рвали на шматки…
та ти не впала, ти таки не впала,
стоїш і ще стоятимеш віки.

Моя земля. Тебе я не покину,
залишу тут усе своє життя.
Ти хоч маленька частка України,
та у ТОБІ весь сенс мого буття.

У вирі війни, на полі героїв,
Мужньо борються українці за свій край.
Незламні серця, як сталеві мечі,
Крізь вогні й бурі йдуть до перемоги в бою.

Із сонцем на горизонті, з вогнем у серці,
Крокує народ, щоб здолати супротив.
Бо волю свою, ніхто не відіб’є,
І крапля крові рідної, не буде зрадою.

Сплетімо мереживо мрій та надій,
Серцям нашим дамо вільний польот.
Нехай мечі мовлять, а не кулі люті,
За єдину Україну, за нашу свободу.

Разом, як вітер в полі калини,
Ми шляхи свої пролягаємо в стрічки.
І нехай вороги від нас відступають,
Бо ми переможемо, ми віримо у це!

Тож хто б нас не здолати, хто б нас не зламати,
Ми стоїмо міцно, як скеля в затоці.
Україно, встаньмо, борімось до кінця,
І перемога буде наша, від Карпат до Криму та Донбасу !

О, українці, підніміть свої прапори,
Бо лише разом ми ,як велика сила земна.
І нехай мовчать зброя й війни глухі вибухи,
Бо ми здолаємо, ми – нашої долі витоки.

Україна, мати мила, країна свята,
Де співає вітер та пливуть високі хвилі.
Тут серця вогняна любов вклала,
У кожному полі й гаї грації милі.

Українці – народ вільний і хоробрий,
Їх доля – лелека, що в небо високо летить.
Усім серцем вони за свою землю б’ються,
Та й кожен рядок пісні своєї співає.

Мова їхня – мелодія ніжна і звучна,
Що лине над степами та гірськими хребтами.
Її слова – як квіти на полі розквітають,
Звідки би не були – в серці завжди розмаїття.

Історія їхня – це дорога до світла,
Де слава минулих поколінь свічами світить.
Культура багата, як золото в землі,
І віра в майбутнє, мов зірка, яка світить.

Борщ, вареники, сало – це не лише страви,
Це символи їхні, що тисячоліттями живуть.
У боротьбі за волю і незалежність стояли,
Свою землю захищали, як леви, як герої.

Україно, ти квітко рідна, вічно красива,
Ми будемо завжди тебе любити й пам’ятати.
Твоя слава, твоя воля – наша доля,
Україна – це наша земля, вічно вільна й велика!

Яке життя складне і загадкове
А як нам бути далі?
Що знову вірити в казки?
А може все-таки зібравши свою мужність
Піти вперед небоячись майбутнього
Та перемогти ось ті усі страждання
І ворогів поганії бажання
Адже тільки ми
Найрозумніші на Землі
І саме від нас одних єдиних
Залежить доля нашої Землі!

У цій країні , де синє небо горить,
І жовте поле хвилями колихається.
Тут народ вольний, мудрий і сміливий,
Славить синьо-жовтий прапор у різних кутках світу.

Синій колір, як море глибоке і чисте,
Відображає велич і вірність серця.
Жовтий – як золото, щедрість і родючість землі,
Ознака мудрості та роботи плідної.

Тут народ, мов ріка, текучий й міцний,
Сплетений душою і мовою рідною.
У серці кожного б’ється вічна воля,
Для свободи й гідності стоїть завжди на сторожі.

На жовтому полі колоситься пшениця,
Як символ праці й родючості нашої землі.
Тут люди, як витоки, об’єднуються,
У труді та вірі досягають висот небесних.

О, Україно! Ти край синього неба і жовтого поля,
Ти завжди будеш славетна й вільна!
Твій прапор – світлий символ нашої долі,
Що відбиває в серцях наших вічні мрії й цілі.