02:17 — екран світиться синім, Ти знов у “онлайн”, але ніби без імені. Пишеш “привіт” — і стираєш до крапки, Ми чемпіони у власній поразці. Кава холодна, як наші “побачим”, Ми вже не раз розходились і наче Кожного разу востаннє, серйозно — Тільки чомусь знову пізно і грозно.
Між нами коротке замикання, Слова — це зайве зізнання. Ти знаєш мій код, я знаю твій пароль… Але не знаємо роль. Не набирай, не набирай мене після двох, Бо ми з тобою як вогонь і порох. Не набирай, не шукай моє “алло”, Ти ж знаєш — знову затягне в коло. Не набирай… Якщо не хочеш знову болю. Не набирай… Я все одно відповім поволі.
Ти кажеш: “Все просто” — а просто не буде, Ми наче актори в чужому етюді. Граєм дорослих, але по-дитячому Ділимо ніч на “пробачу — не пробачу”. Моє таксі під твоїм під’їздом, Мовчу голосніше, ніж крики і свисти. Серце на вібрі — режим “без звуку”, Та ти моя найгірша звичка й наука. Між нами коротке замикання, Слова — це зайве зізнання. Один пропущений — і я вже твій, Хоча клялась: “Не мій”.
Не набирай, не набирай мене після двох, Бо ми з тобою як вогонь і порох. Не набирай, не шукай моє “алло”, Ти ж знаєш — знову затягне в коло. Не набирай… Я сильна тільки до першого “хто ти?”. Не набирай… Бо я прийду навіть пішки крізь сльоти. Блок — розблок, Крок — ще крок, Ми не вміємо “стоп”. Це не любов — Це електрошок, І нам мало знов.
Не набирай… Або набери.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я сьогодні така смішна, Говорю сама до вікна, Посміхаюсь маршруткам і людям — Бо ти написав: “Я сумую”. І хай подруги крутять пальцем, Кажуть: “Знову ти в своїй казці”, А мені так добре, чесно, Наче світ став трохи тісний. Я не дивна, ні-ні-ні, Просто ти в моїй голові. І хай всі думають, що я… Трошечки “ой-ой-ой”… а я добезтями закохана, Трохи сонячна, трохи зморена. Я не дивна — це все твоя вина, Бо від тебе в мене весна. Я не дивна — я просто твоя, І мені так личить ця маячня. Хай сміються — ну і дарма, Я щаслива, бо я твоя! Я танцюю на кухні сама, Поки кава збігає з ранку. Телефон мій — як талісман, Бо там твоє “добраніч, панянко”. Я не п’яна від вина — Я п’яна від твого “привіт”. Ти смієшся — і я пливу, Наче човен без берегів.
І нехай цей світ серйозний Каже: “Треба обережно”, А я хочу навпаки — Щоб без гальм і без “якби”.
Мамо, не сварись — Я не зіпсувалась! Просто в серці хтось Тихо оселився.
Я не дивна! Я жива! Я закохана — І мені це так пасує…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Теплий вечір, літо тихо дихає, Ти під’їхав — серце вже тікає. Старий мопед і вітер в волоссі, І ми з тобою ніби поза часом зовсім. Ти смієшся: «Тримайся міцніше», Я боюсь — але хочу ще швидше. Фари ріжуть ніч, мов кіно, І здається — це все назавжди воно.
Ми летіли, ніби сльози асфальта, Ніч ковтала наші голоси. Я тоді вірила — це і є правда, Що любов не має меж і висоти. Мопед гуде, а серце шаленіє, Світ для нас був тільки один. І здавалося — краще вже не буде, Ніж ті ночі, де були ми з ним.
Бар «Іванна» — світло і музика, Ти ведеш мене — трохи боязко. Перший раз, і я ніби в казці, Де всі мрії стають без підказки. Дискотека — як цілий всесвіт, І здається — кращого й не існує. Ти дивився так, ніби назавжди, І я вірила в кожне «люблю я».
Ми летіли, ніби сльози асфальта, Ніч ковтала наші голоси. Я тоді вірила — це і є правда, Що любов не має меж і висоти. Роки йшли, та не стерли нічого, Ті дороги живуть у нас. Три маленькі світи — це продовження, Наших мрій і закоханих фраз.
Ми летимо — вже не просто як раніше, Та в серцях той самий вогонь. 16 років — а ти все ближче, І любов наша — як долоня в долоні. І тепер уже нас не двоє — більше, Три усмішки вдома ростуть. Але в кожному дні, в кожній тиші Я тебе так само люблю. Мопед стих, але пам’ять жива, І той вітер все ще з нами. Бо кохання — це не слова, Це життя, що ми пишем роками.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ну що ти сльози тут плюскочеш? Вилий із душі весь гніт. Глянь, який у тебе цвіт, Глянь — яка розкішна пані! Викинь всі думки погані. Вмить зібралася докупи, Вигнала усе підступне, Розправляє крила мить — Серце більше не щемить. Красою захопила світ, І полинула у зліт, Сміло, вільно, без вагання — Ти ж сама своє кохання.
08.04.2026, Івушка Моргентал (Благовіщенська)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
„А ще в нас є музЄй” сказали провіднички зОдві „в дванАйцятім вагоні. ПрОшу пАні й пАна
Там!” рукою показали як піти мені й тобі по- -бачити його й собі
але ж ми не побачили його тА гі вони
чи й бачили його ми?
Ти!
Була в розвІянні’ легЕнькі’ хУстці вкОло шиї яка так пасувАла по жіночому однІй тобІ і більш нікОму
в плащИ що в ньому у кишенях рУки тримАла ти з суцвІттям пальців вИдовжених дивовИжно склАдених як вмІла тільки тИ
і роз-зь-вівАли-сь пОли в т’тім плащИ коли т’ти йшла вперІд зо мнОю
сЕпія часУ забрАла фАрби в тім як вИділась менІ ти в той час як йшлА
і зАчіска н’над кОмніром т’твоЇм з плащУ ненАче водоспАд тривАла пАдала вдолИну без- -упИнно у пОміч крОкам ніг твоЇх у лАйкрі (10 DEN) брунАтній то-ненько об-гортаю-чій холОдні пальці (як завждИ) ступ-нЮ і п’Я-ти так принАдні і схОвані у мЕшти на обцАсах які вже йдУть і я ідУ за ним- -и. Ми йдемО кудИ рукОв нам показАли провіднИчки „тАм”
алЕ не тАк все бУло тАм тодІ у тУ хвилИну
спочАтку не поЧула ти „музЄй” цей всЕй лиш Я тобІ сказав навІяне з залізної дорОги : „Анна КарЄніна … ведИ в музЕй”
і ти повЕла
менЕ
пішОв я за тобОю
усмІхненою з тОго дИва
щоб подивИцця т’тОй музЄй „карЄніної Анни чи залІзної дорОги”
вонИ залИшилися (провіднички) ззаду а мИ – пішлИ собІ і дУже рАдо знайшлИ т’ті д’двері у вагОн-музей-ний
схОди там булИ
і трЕба бУло дЕртися угОру
оскрІзь мазУт із сІркою
пропАхнута ним вся оця дорОга з’залІзна в кОждому кавАльчику своЇм…
ВідкрИлись легко двЕрі Нам з тобОю
Я не забУду Як ти пЕршою тудИ корІцмалась попЕред мЕне бО за-ч’чарОва-ний я про-п’пустив тебЕ вперЕд бО ж ти…
…ти вИйняла як гОлуби двІ бІлі твОї лАстівки-долОні
здінЯла вгОру і полІзла в т’той музЕй і Я полІз
і тІльки у ві снІ я можу бАчити тепер по- -дріб- -’б- -не- -но усЕ що промайнУло булО тодІ алЕ бАч не забУлося менІ однОму
хОч
мОже і тобі не забувАється як мИ булИ з тобОв у т’тім м’муз-зЕї Анни Кар…
“Yeah!!! …Ні!!! …На!!! …No!!! …Йї”
…замкнУла клАцко двЕрі черЕз щО так нетерпЛяче перегнУлась черЕз мЕне бо тІсно було тАм в передпокІймузЕю нАм
ми уввійшлИ
однІ
не бУло з нАми провіднИчок
нікОго…
і КірпА (покІйний) був тоді іщЕ живИй… хоч ще не був КИРПОЮ
а ми ввійшлИ всерЕдину у той музЕй
перегорОдок там не булО
і дИвно виглядАв зсерЕдини такий велИкий як ц’цілИй пер-рОн – вагОн
зовсІм-без-ні-одної-п’рего-родки
однА кімнАта в нІм цілІм і мИ
однІ з тобОв на цІлім свІті
тІм й тодІ
з КарЄніною гАннов’
і з залІзом всІм оцИм довкОла нас
ти зупинИлась
посЕред цьОї пустотИ
твоЄ облИччя опустИлось
за пОглядом твоЇм вдолИну
я
не стрИмався
не дАв тобІ додУмати про К.Анну
я обійнЯв
ти повернУлася лицЕм
ти повернУлася і повертАєшся до мЕне
лицЕм своЇм
отИм : з мечЕм
інтИмно мОзок мій р’роз-зрізуЄш невпИнно цим пОглядом що й стІни в тугоплАвних пЕчах дОмен-них роз-плАве і вИпарує всЕ до нЕба назавждИ
ти дИвишся на мЕне
знАю бо не бАчу
бо обнімАю я тебЕ
ти щось говОриш
Але Я
не чУю
нічОго з тОго твОго
Я не Чую
бО…
…гуркОче
твІй Обнім вОгненний
в з’згорІлому менІ
йогО я пам’ятАю дОсі
а тІ твоЇ словА тодІ
я не почУв
менЕ ти обійнЯла кОлом рУк і не почУв тодІ тебЕ я
щО ти сказАла
вУху прАвому момУ
губАми свОїми нагИми волОгими у-сміх-не-нИми
нИми
менЕ поцілувАла тИ
колИсь
упЕрше вдрУге зрАзу втрЕтє і вчетвЕрте
Як?
віддАм тобІ я лАску
вІру своЮ в твоЮ лЮ– -бОв…?
Бо я …
хібА я був причИнов?
в усІм тІм щО булО тодІ
зі мнОв
з тобОв
я шЕпіт чУв твій Але не словА
Я гУби цілувАв
не слУхав їх я
я тодІ “просто” був
й був не такИй як зАраз є
менЕ немА
такОго
як тодІ
колИ менЕ
ти обіймАла там в музЕї
де провіднИчки нАс залИшили однИх
і
ми однІ
посЕред свІту цІлого
собІ
цілУючися обіймАлись
і я не чУв
щО
ти менІ тодІ говОриш
чи мОже чУв? ? алЕ не помістИлось в пАм’яті
нічОго Iншого
крім твОїх поцілУнків вогнянИх і Обіймів
нічОго Іншого не пам’ятАю я
і „я” не пам’ятАю я
бо непритОмно любИв тебЕ тодІ я
і люблЮ
тепЕр і всЕ
наснИшся як …
…на снІг
посИпані для горобцІв дрібУшки
а позлітАються на нИх усІ пташкИ
і т’тІ к’котрИм і не дістАнеться ні дзУськи
але вони не знАтимуть про тЕ що дОлі їм немА в т’ті’ жмЕні дібушОк
і нЕ длЯ нИх
на снІг менІ ти знОв приснИлась
бо Я
чекАв тебЕ закОжде
і тИ зійшлА моЯ зорЯ менІ
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
