Пелюсточки душі такі виразні,
І ніжноосяйні, люб'язні,
Торкнулись Всесвіту й зорі,
Розквітли світлом угорі.

І тихо впали на долоні
Небесним сяйвом у безсонні,
Щоб крізь століття і віки
Нести любові пелюстки.

14.07.2026, Благовіщенська

Пелюсточки душі такі виразні,
І ніжноосяйні, люб'язні, Торкнулись Всесвіту й зорі,
Розквітли світлом угорі.

І тихо впали на долоні
Небесним сяйвом у безсонні,
Щоб крізь століття і віки
Нести любові пелюстки.

14.07.2026, Благовіщенська

Мені осінь знову тихо намалює
Твій портрет із стиглих зірочок
І покаже які в тебе ніжні поцілунки
Чарівна краля із невидимих казок

Мені зима тихо наспіває
Який неймовірний в тебе голосок
Він окутує і з собою забирає
І ти пройдеш кілометрів так пятцод

Мені весна душу залоскоче
Що скоро квіти знову зацвітуть
І я побачу твої неймовірні очі
І на коліна перед тобою упаду

Мені літо шкіру зігріває
Роздався останній той звінок
Має другого вона мені сказала
І щоб я виходив зі свої казачок

Мені осінь знову тихо намалює
Твій портрет із стиглих зірочок
І покаже які в тебе ніжні поцілунки
Чарівна краля із невидимих казок

Мені зима тихо наспіває
Який неймовірний в тебе голосок
Він окутує і з собою забирає
І ти пройдеш кілометрів так пятцод

Мені весна душу залоскоче
Що скоро квіти знову зацвітуть
І я побачу твої неймовірні очі
І на коліна перед тобою упаду

Мені літо шкіру зігріває
Роздався останній той звінок
Має другого вона мені сказала
І щоб я виходив зі свої казачок

Чорна пані у вишитий сорочці
Не брудна в просто чорна чорнота
Дуже гарна і в короткі юбці
Ти парку весело пройшла

І тебе шукаю я по переулках
По підвалах і мусонних бачках
Забрала серце моє у свою шкатулку
І тихенько з собою понесла

А я блідий і їсти вже не можу
Прошу Бога на колінах стоячи
Щоб він знайшов ту чорну перехожу
І зробив нам супер гарне весілє

Не біда що банани повсихали
Ті що для тебе знову я купив
Нехай пісня моя збирає повні зали
Знаю почуєш ти її колись

Не соромлюсь високих слів
Іменую тебе
Соком, що живить світ
Називаю тебе
Сонцем, спікаючим тундру
Обожнюю тебе
Таку світлу і чисту
Як сніжинка
Що упала
Мені на долоню у грудні
І тіло твоє
Руки
Недосвідченої матері
Губи
Що очікують чудес
Все
Озерне плесо твоє
На колінах молю
Втекти зі мною
На безлюдний острів
І розтанути
В долонях вітру
Як сніжинка
Що упала мені на долоню
У грудні

1976

Раніш був дух оптимістичний,
Як криця – тіло і душа.
Чекали ми, що щастя вічне,
Могли дать горю відкоша.

Тепер по різному буває.
Тепер не всюди. Й не завжди.
Лиш раз на рік душа співає
І то їй треба поводир.

Літа летять. Їх повернути
Нема можливості уже…
Та хочеться ще щось утнути,
Як свого часу Фаберже.

Душа воліє не старіти
І тіло прагне до утіх –
Так хочеться життю радіти,
Твій мелодійний чути сміх.

Моя дружино кароока,
Тобі дісталося в житті!
Такі дрібні до щастя кроки…
Не це ми мали на меті!

Та місяць світить, сонце гріє,
Сини ростуть, як п'ють росу.
Хоч сивина уже й рясніє –
Піднімем чари за красу!

Красу душі, веселу й щиру,
Красу добра, красу тепла
І побажаємо нам миру
Яка б погода не була.

2009