Це лишень одна четверта з того,
що я хотів тобі показати.
Моїх вибачень недостатньо,
але було стільки знаків…

Я молився і просив Його волі,
аби Він усим керував.
Я чекав цієї нагоди вісім місяців,
але якби треба було — я би й ще зачекав.

Слів нема, я отримав масу насолоди.
Мені подобається твоя енергія,
твоя віддишка і твій потяг
до високої моди.

Пальто і взуття, вкупі —
вигляд був просто неперевершений.
Я, напевно, ніколи не зможу
собі цього простити.

Особливо тепер, коли знаю,
скільки тобі довелось заплатити.
Краще б обмежився спілкуванням
виключно по суботах.

Всього п'ятдесят хвилин…
Клята робота!..

SO

З півоберту заводиться, до сотні — як стріла,
зате у пору всякую не боле голова.
Та схаменися, милая, посидь хоч 5 минут,
нікуди то не дінеса — без тебе не підут.

Заведжена як дзига, натягнута струна,
за метеор прудкішая — весела чи сумна.
Ти де така вродиласа, ну хто тебе зробив,
між людством і тобою поглянь який розрив.

За всі ці твої якості люблю тебе сповна,
моя криниця радості від корби і до дна.
Одного тілько боюса, бо хто якщо не я,
розстанемось з тобою ми — й зостанешса одна.

Живого серця мойого ти геть не берегла,
лий сльозки над могилкою, лий, лий моя мала.

TM

Ну що ж Соломоне, я, схоже знайшов її-
Малу що не хоче губитись між фіф.
Мені почуття це ще геть не знайоме:
я вперше не хочу ніяких інтриг

на гроші батьків ця будує притулки
для тих, хто між смертю і пилом застиг,
Де нетрі шепочуть в повітрі щосили,
бо всохлий язик вже до ньоба прилип.

Де люди без імені, без права на вибір —
щоночі сплять покотом на холодній землі.
Я жив у Раю – блаженство невігластво.
Чи зможу знайти ще таку хоч одну?

Гадаю, що, може, з такими людьми
Цей світ ще не зовсім скотився на пси.

SO

Шкода що виросла ти в багатстві
Що в батька твого достовбіса полів
Зорі що в небі і дощ моє царство
Грози і грім – брязкіт даху світів

Як мені буває за тебе соромно
Але ні на секунду не перестаю тобою пишатись
Дух що наповнює тебе собою
Ти шо наповнюєш мене – весь твій дух

Бігаєш гола по диких саваннах,
втягуєш запах із квітів трав
Мав би добрячий гарпун зо сталі
Вже би до ранку тебе вполював

Гріє надія побачитись ще раз,
а як ні — то ти й так вже міцно сидиш у моїх печінках

SO

Я кохаю тебе, зарозуміла ти дурепо,
Я люблю твій белкотливий банячок.
Ти — моя цілодобова спека,
Я гаситиму тебе, мов тисяча річок.

Навіть не мрій позостатись вдовою по мині —
На такій швидкості помремо в один день.
Ти вперта, як осел тупорилий,
Я неспинний, як в пужару олень.

Ти — моя молода кобила,
Я — твій пристаркуватий жеребець.
Буде нам з тобою весело,
Гарантію даю — це капець.

Ти — моя вкрадена шоколадка,
Я — твій застряглий між зубів горішок.

SO

Ти полетіла й залишила в моїм серці дирку,
Велику таку агромну, размєром з двох літрову бутилку
Тебе не стало — і в мені мов затворилася кватирка.
Хто тебе поверне — мій великоглавий друг.

Твоя здоровенна макітра — пустка, що стягує вселенський мозок,
Твій подих — рев дикої кобили.
Хто наважиться накинути на тебе віжки —
Збиратиме потім докупи свої щелепи, зуби й мізки.

Як мені хотілось побути ще з тобою трішки.
Капає вода з бурулі, вмиває твої ніжки.
Тане лід довкола, купаюсь в ополонці.
Ти мій огризок неба, моє персональне сонце

Твій лоб спітнілий, піт стіка струмками.
Викрутити б твій светр і тим напувати мух(бджіл) з ґедзами

SO

Прийшла безсовісна весна
І розтопила білий сніг
Й перетворила білий світ
На царство жижі і боліт

Ілюмінацій вже нема
Стоїть оголена земля
Всюди сміття й глибокий бруд
Не викинутий старий брухт

Дар Божий цвіт, нова трава
Пускають листя дерева
Пташиний спів, довгезні дні
Нові надії, плач котів

Та головне як я просив
любов вона не принесла

SO

А може, це і є вона – та сама справжня любов:
Милуватися нею, дивитись,
як вона потихеньку росте,
Підпускає, а потім відшиває різних статних хлопців.

Якби сильно хотілось більше не перейматись,
Щоб в серці не щеміло, не ковтало в ,
На сором людський себе не виставляти,
Щоб те, що в умі, лишалось в умі
І ніколи не стрілося на язиці.

Яка ж вона мила, яка ж вона гарна,
Коли на колінах до Бога звертає.
Одягнута скромно, прикритая в шатах –
Ні плечі, ні ноги не світять закатом.

Втоплю почуття, назову її братом.
Нічого від Бога не зможу сховати.

SO

Якби ти хоч на хвильку замислилася,
Що кожен жест, кожне слово для мене значить,
Ти тільки кутик підтягуєш рота,
Вмить свої вуха до тебе звертаю.

На кожне моє запрошення відмовляєш,
Постійно зайнята, щось десь товчеш,
Мук мого серця ти знати не знаєш,
В тебе попереду все ще — на якусь мить.

Мрію, що горе моє ще спізнаєш
І захлибнешся у сльозах не раз,
Правильну хвилю не розгадаєш,
Щось та на комусь ти ще погориш.

В мріях сновида солодко дрімає,
В снах мого горя не пам’ятаю.

SO

Маленький світ на острові нагадує Європу
Драбин повно на кожен поверх, все наче через
Церкви старі, завалені, не чути їхній дзвін
А ресторанів тьма і кожному, – тут щось вкладуть до рота.

Хати криві, прогнуті стелі, і змучений від ста робіт
Ти слухаєш людські сварки, мов підписавсь на чужий клопіт
Хтось грим дверима в туалет, і спати вже не зможеш
Лиш рік мине і любиш джаз, музон сусідів кістка в горлі.

Зимою сніг йде кожен день, а влітку клята спека
І спецій ринок Жан-Талон засаде в ніс патрон духмяний
Лиш на рапідах кожен раз моя душа знаходить спокій,
туди б пішов я ще не раз, якби щастило і було з ким

Ти нереально-амуральний конкретночуйний, ідеальний,
якби міста були дивани, то я обрав би Монреaль

SO