Як боляче і страшно прокидатись Від звуку вибухів у себе за вікном, Тримаючи в обіймах найцінніше, що спить дитячим ще солодким сном… Дитя іще не розуміє, що в світі є десь навіжений кат, Який від вседозволеності геть дуріє Воздай же, Господи, йому за все в стократ…. Можливо вже тоді його народ прокинутись зуміє?! І вмиється кровавими сльозами цей Кремлівський гад…. За цю війну, за наші сльози й втрати , За тисячі обірваних життів, За всіх хто не устиг ще так багато, За тих, хто в небо вже злетів, За тих, кого сплюндровано й убито, І закатовано в підвалах ФСБ, За наш народ, що у підвалах сидить І вірить в світлу силу майбуття, За тих дітей, що народитись ще не встигли І не народиться уже ніколи через них… За все Господь воздасть вам по-заслузі Чекай, народ російський, воздасться за все катюзі… Та лиш біда у тому, що цей кат Щиро вважає, що він “не виноват”… Солодко спить в імлі брехні і пропоганди Поки його гвалтують по самі гланди… А знаєте, що найдивніше в цій фігні? Те що їм подобається жити в цім лайні… Нічого не забудеться у Бога, Й на ката вже чека його дорога… Героїв же чека вічне життя, Народ наш щиро вірить в майбуття… У свято перемоги й миру Воно вже недалеко десь в ефіру… Чекаємо як зможуть наші діти Так щиро перемозі порадіти, І обійняти рідних всіх своїх, І помолитися за всіх, хто недожив… Хто передчасно вже пішов до Бога – Молитися за те, щоб настав мир і перемога…. 05.06.2022 р. Час 5.45
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Скільки живу і гадки я немала, Що зможу зненавидіти когось аж так… Тепер, на привеликий жаль, узнала…. Впізнала в москалях свій страх. Нехай би швидше вже Москва та клята впалала, Нехай грім Божий покарає їх! Прошу я , Господи, воздай їм позаслузі За всіх дітей, за матерів, за всіх людей, Що постраждали враз… За тих, хто тілом ще живий, а дух десь бродить поруч… За сльози діточок і матерів, За кожну краплю крові, нашого солдата, За сльози юних вдів, майбутніх матерів… За весь нарід, за всіх хто став нам поруч, І постраждав від ницих тих катів… Прошу я, Господи, помилуй нас ти грішних, Пробач мене за те, що я роблю… Бо я не зможу вже пробачити ніколи, того що зроблено у наших всіх містах… Закарбувалися навічно, ніби в коло: Ірпінь та Буча, Волноваха, Харків… А в Маріуполі, то просто жах… Такого вже забути неможливо, Пробачити не можна і за сотню літ… Цвіт нації пішов уже на небо, Щоб вимолити в Бога наш нарід.
03.04.2022 р. Час 17.40
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ви знаєте чомусь так дивно чути Про те, що у селі живуть «не люди» Про нашу буцімто замкнутість та закутість, Що гірші за міщан ми будем, Що ми багато, що не знаєм, Чи звичаї свої не поважаєм… А бачили Ви у житті хоч раз Як жито викидає колос? Як щиро і без прикрас Тихо віє вітер в голос? Як спів лунає солов’я? Як спить земля?! Твоя земля… Як у ранковому серпанку, Стояла дівчина на ґанку? Чи може відчували ви Ту радість, жар свободи, волю, Що відчуваєш у степу й на полі? Те відчуття незримого багатства, Що в нашім домі, ніби в царстві, А ви нам знову інтернет, Музей, театр чи кларнет… Чим місто краще від села? Сільської радості й добра?! Широким чи вузьким провулком, Пам’ятником, ринком чи притулком? Де краще жити я не знаю… Але для себе відкриваю знову Цю зверхність, шовінізм та змову Про те що місто краще від села… З цим і починаю я розмову. Міські принади, безперечно, Для люду нашого доречні. Нові можливості й робота Суцільні заходи й турботи… Щоправда, люди не настільки ґречні. Мабуть, бо клопотів багато… Сварок, жадоби до стократу Хоча й в місті є свої вади Люди наші їх стрічають радо… Милуються природою у парку Дерева й квіти там. Під сонячним промінням –парко.. Дитячі майданчики сонцем зігріті На них безупинну граються діти… І сміх щасливий серед них лунає Картина ця серця всім зігріває… Буває навесні пройдеш, а вітер тихо віє Несе з собою аромат весни та на тепло надію… А в гіллі там, серед кущів, літає вже синичка, А на піску, серед дітей, сидить сама собачка… Сидить і дивиться на них, як на цуценяток, А хочеться, мабуть, самій до затишних кімнаток, До миски з кашею смачною чи корму, хоч якого, А замість цього там сидить, не маючи нічого… А вийдеш з парку, трафік – жах! А перейти дорогу ось, де крах… Без зебри ти ніхто, не зробиш ти нічого… До світлофору йди, чекай собі на зміну, А час іде, летить, біжить все безупину… Пройдеш по вулиці – там храм І люди стоять в ньому, І ніби все як у селі… Молитва луна знову, Але люди ці не вийдуть в вечері на розмову… Вони не знають, хто і як? Комусь живеться добре. Тут кожен сам собі бідняк… А в нас стрічають ґречно! Живем, щоправда, ми так-сяк Працюєм в полі чесно, а маємо ніщо й ніяк Хіба ж це не безчесно?! А в місті є ще магазини, а в них всього багато Були б гроші, щоб було за що це купувати! А так живемо, скніємо тихо зубожіємо, А до міст і сіл імпортне несуть на стіл! Молоко, що в магазині дорожче за воду, А в селі все навпаки. Де правда для народу?! Худобу ти годуй, бідуй, на зиму запасайся, А в державі ти – ніхто! Не сунься, покайся!.. Маєш вдома щось своє: садок чи городик, Маєш клопіт на весь рік, а в когось заводик… Жити важко у наш час і в селі і в місті, Бо в держави ми, на жаль, на останнім місці! 20.01.-29.01.18
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Розриті кургани, могили столітні І вітру роздолля ширяти між них… У нас, на Вкраїні, є люди привітні, А в бабах і стелах відлік часу застиг. Блукає по степу, вдивляється в землю І чується десь там гуркіт копит… Борис добре знає, що час все сховає, А в степу є прихований від усіх світ. У руки бере він прикрасу нагрудну, Яку ми всі знаємо, як пектораль. Весь світ завмирає – говорить прилюдно: « Що справжнім дивом є ця пектораль!» 28.09.18 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Село… село… Степи, лани, обкладені туманом, Там на світанку у імлі, Юні серця захоплені обманом… Чекають ранньої зорі, Чекають світу зачин. Спалахує, так ніби у вісні Сонця перший «зайчик». А там, в садах, попід паркан, Стоять самотні лавки На них осів вогкий туман, Десь тут блукають мавки… А перший промінь розірве Імли пекучий сором, Блисне в вікні та натякне, Що день настане скоро… І знову праця від рання І вкотре клопіт повний. В сараї ґвалт та метушня: З вівці обрізай вовну, Корову на тирло відвести, Мале дівча боїться, Але так треба і тому Боятись не годиться! Про те корова, як одна, То наче і не страшно, А як збереться череда, То якось вже неважно… Вони всі «Му» і «Му» мичать, А ти – аж весь заціпив І хочеться від жаху так кричать, А ти, мов води випив… Готуй обід, спечи всім хліб, Порядок зроби в хаті… Так є, було сто тисяч літ Ми ж люди не багаті! Сам все роби, й мандруй, й ліпи… На цілий вік роботи! А хочеться у світ піти, В селі ж одні турботи… Проте життя в селі ще є, Але, скажу відверто – Що у селі народ живе, Долаючи проблеми вперто. На зло усім, на заздрість Вам Ми будем жити чесно! А депутати знову кажуть нам, Що буде все прекрасно… Не вірю Вашим балачкам! Не вірю вже давно я, Бо що скрізь чути тут і там: Що кожен депутат в нас хам! І лізе він брудними руками У наш сільський храм Що бережемо у душі, Як невеличкий, але рай, Наш український хліборобський край! Весна 2018 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
*** Степи, лани, кургани За обрієм із нами Борис блукав роками. Шукав не відступався, У скіфів закохався, За пектораллю в землю, Глибоко закопався! Вона заграла златом Життям людей «крилатим». Коней, грифонів та овець Там вельми є багато. Закоханий в степи, в лани У південь України, А часу плин перетворив Усе це на билини… Він відшукав та не змовчав, По світу лине слава, Що археолог розпочав Про давніх скіфів мову. 19.03.2018 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
