Чакона Баха: Ходіння по лезу
У горлі скрипки закипає ртуть, А час повзе по лезу бритви вгору. І душі в порох безпощадно труть Струни чотири — як чотири жорна. Це не мелодія — це світ у злам, Там Бах із крику тче архітектуру. І ніч будує свій готичний храм, Смичок зриває з вечора […]
У стрічці Мебіуса
І Мебіус з паперу стрічку взяв, Перевернув на ній один лиш кінчик, Скріпив смолою й тихо прошептав: «Вже площина одна — один промінчик. Там шлях один, та повертає крок, І небо раптом вивертає днище. І той, хто йде, завершивши виток, Приходить — де колись цвіло вогни́ще.» Ступив він […]
З людьми і без людей
Все більше стрічаю самотніх у людних місцях, Знаходяться осторонь, але недалеко загалу, З собакою, котиком, книгою, чаєм, смартфоном Не прагнуть вони, але видаються, як зігнутий цвях На рівнім паркеті серед танцювальної зали, Чи нонконформіст в аристократичнім салоні.
Сивизна
Вулкан уже заснув. Ще курить сивий кратер, Струною диму проштрикнувши небо, І панцирем укривши мертву лаву... Тут попіл ще не зник увесь від вітру І сірка зле перебиває подих. Ще нещодавно під мишастим небом Він рвався, бризкав, плескаючи лаву, І сірий попіл устеляв туманом, Змітав усе, не бачив […]
Тілу байдуже, та мені ні
Люди в білих маскхалатах, З червоним хрестом на спині. Приймальники праху й втрати Чим допоможуть вдові? Перші приймають чиєсь горе, Крізь них тіл проходить море. Вони вже не знають страху, Знову будні воєнного жаху. Завчені рухи, застиглий погляд, Приймання загиблих, огляд. Тут тільки тіла, душі у вирій, Блукають […]
Мистецтво бачити минуле Таким, яким воно було
(Ефект Расьомон) Ні, ми нічого не забули І нашу пам'ять не знесло - Ми добре знаємо минуле, Яким і де воно було. Чому була несправедливість І хто її культивував, І хто із нас явив цнотливість, А хто боровся і програв, Хто вперто рухався угору, Хто падав долі нижче […]
Міра
Життя нам жалує дарунки й рани. І не завжди однакове число. Приносить поодинці й цілі клани - Незмірне їх у нього джерело. Для ран у нього - сходинки з туману, В бездонну душу падають, як тло: Ніколи не буває так погано, Щоби ще гірше стати не могло. А […]
Дім як рубіж
Дім на війні — це розірвана навпіл аорта. Струм по металу в окопах — запекла межа. Це коли серце випльовує душу за борта, Ніж у ребро — й по живому кромсає іржа. Він не у стінах. Він там, де вгризаєшся в землю. Де під ногами сирени ламають хребти. […]
Власний край
На годиннику плавиться тінь, Замість хмар — сірий зношений пил. Я крокую в нічну тінь склепінь І шукаю слід втрачених крил. У кишені збираю туман, І рахую обмани й зірки. А цей світ — лиш казковий капкан, Що тримає у сутінках сни. Допиваю вечірній я чай. Час застиг […]
Ти саме така
Ти виткана з тиші і шуму причала, Зі скла, що не б’ється під тиском розмов. Зі Смертю стрічалася — і не зникала, Щоб вперто з асфальту пробитися знов. Тебе не вблагати, тебе не змінити, Ти дикий полин у паркетних садах. Ти дихаєш — всупереч правилам світу, Гіркий смак […]
За крихту втраченої правди
Вона летіла крізь вогні — де рвались на шматки тумани… шукала відповідь на дні, де кровоточили ще рани. Крізь попіл спалених надій, крізь грози й спалахи заграви — вела свій вічний, тихий бій за крихту втраченої правди… Іскрились ночі у вогні — тріщали крила, наче крига… Але у […]
Між Розумом й Душею
У скованих кайданами руках Тримаємо в долонях вільну Душу. Двобій цей ми несемо на плечах, І вибір робимо між «хочу» й «мушу». Горлає скутий Розум: «Не іди!» Душа шепоче: «Полети до неба». А час, мов злодій, що краде сліди, Лишає вибір, де жила потреба. І серце — немов […]
Починається політ
Ранок. Тиша. Нитка пару. Філіжанка у руці. Аромат гіркої кави, сонця промінь на щоці. Час стікає чорним глянцем у порцеляновий полон. Всесвіт крутить в ритмі танго, проганяючи мій сон. День малює свіжі плани в темних лабіринтах дна. Змиє залишки туману хвиля магії зі скла. Крок за кроком, звук […]
Дім як рубіж
Дім на війні — це розірвана навпіл аорта. Струм по металу в окопах — запекла межа. Це коли серце випльовує душу за борта, Ніж у ребро — й по живому кромсає іржа. Він не у стінах. Він там, де вгризаєшся в землю. Де під ногами сирени ламають хребти. […]
Слова летіли у холодне скло
Він рахував хвилини самоти. А кожен крок розлукою болів. Розсипались невидимі мости, Що час колись між ними спорудив. Вона ховала очі від дощу. Він у юрбі шукав її сліди, Але образи й гіркота плачу, Мов запеклися в серці назавжди. Минали роки — і росли міста, Вона вже іншим […]
ДВОЄ
Наш мозок еволюційно запрограмований шукати найпростіші та найшвидші шляхи обробки інформації, і мова ідеально підходить для цього. "Ми окремі, як два континенти" "Ти не кажеш мені компліменти" - Вирішують проблеми через рот Відразу попадаючи в цейтнот. Адреналін вихлюпує у спорі - Не кожен знАйдеться в такім розборі. За […]
Павутина
Люблю бувати на вокзалах. Отут життя своє снує, Як павутину у підвалах, Звичайний мир, проста громада, Яка дає країні ладу, І без якої світ не є Самодостатнім, досконалим, Зухвалим, вдалим і повсталим, Коли він голос подає. Йдуть молоді і бородаті, Тверезі йдуть, ідуть піддаті, Веселі, злі, невинуваті... І […]
Бентега
А іноді - хвилюючо яскраве, Коли здіймає сонячна заграва Тваринні почуття. ВогнЕнний сонця схід Бентежить у душі потужний світ Ілюзій і Оман. Карбує і мережить! Що від Бентеги до Життя належить? Мо' Сумнів, мо' Вагання, Недовіра, Підозра до Агресії й до Миру, Експансія і Злість? Живи потиху І […]
