Напівмоскаль–напівлюдина
Народжені в СРСР, нащадки змішаної крові, Хто ностальгічно згадує неволю І мастурбує до крові в долонях На ті часи, що відобразились на скронях у сивині... А як же сором? Ви тридцять літ жили в свободі – Недосконалій, досить кволій. Без крові вирвались з неволі, Та не судилось вам […]
Лиш ті, що сплять, не роблять помилок
Вони замкнулись в коконах зі скла, Де пульс від світу в'ється страхом в скронях. Їм руки ріжуть биті дзеркала — Відблиски затухають у долонях. У них в кишенях — вивірений штиль, Пігулки від невдач і від застуди, Їх простір — простягається не з хвиль: Це шторм, закутий у […]
Цілуючи проміння (Вінсе́нт Віллем ван Гог)
Яскраво-жовтий розпач б’є у скроні, І крутить вихор зоряне рядно. Там соняхи, мов голови в короні, Вдивляються у сонячне вікно. Там небо дихає мазком і болем, Там синява — як вивернутий нерв. Кричать ворони над пшеничним полем, Де вітер душу в полотні роздер. Кімната в Арлі — кокон […]
Коли розсиплеться цей час
Коли розсиплеться цей час на мерехтливі, гострі зерна, і всесвіт, що тримає нас, в німу матерію поверне, Ми перейдемо за поріг, де простір дихає полином, де замість стоптаних доріг Чумацький Шлях у вічність лине. Там, де закінчується ніч і гаснуть вигадки пророчі, ми серед тисячі облич впізнаємо знайомі […]
Точка доступу
Стіни між нами із грубого скла: Кожен говорить у власний екран — Стежка у хащі давно заросла, Там, де колись розповзався туман. Тут точка доступу — стежка крива: В когось — це спогад про спалену ніч, В когось — засніжена, довга зима, Де не згасає вогонь із облич. […]
Лишаю дихання своє
Лишаю дихання своє На склі, що від зажури схлипне. Там осінь глухо увіллє Свій подих й непомітно зникне. Ковтає пам’ять, мов асфальт — Тінь від невидимих конвоїв. І сонце, мов холодний смальт, Вростає в ребра сухостоїв. Лишаю дихання своє В пустих судинах кавомолок. Там час повільно розжує Буття […]
Ні?..
А я сказала вперте — «Ні», І світ нехай цим обійдеться, Пітьма танцює у вогні, А в льоді світло відгукнеться. Застигне часу рваний пульс, Немов смола в сосновій рані. Не буду більше пішаком — Вогнем повстану у тумані. Хай трісне небо, як кришталь, І виллє срібну ртуть в […]
Поема Втрачена душа
Частина І. Падіння І смутком переповнена душа, Рішучістю наповнивши себе, Вдивившись у безодню, Останній крок зробила І в безкінечність полетіла. Болем заповнена до краю, Хотіла, прагнула до раю, Життя любила, Та не завжди знайдеться сила Продовжити його. І от зустріло пекло. Воно приймає всіх, Для кожного знаходить місце. […]
Народе мій
Народе мій, народе вільний, Вставай з колін зірви ярмо, Твій шлях жертовний правди гідний, Ми надто довго вже спимо. Ми надто довго хоронили, Своїх дочок, своїх синів, За землю кровʼю заплатили, Вже досить панських батогів! Візьми своє, ти маєш силу, Залізом в жилах кров кипить, І Україну свою […]
Забуваю
Я не маю на завтра прогнозу, Відболіло на серці плачем... Завітала весна. Мов наркозом Проникає, вповільнює щем. Не дізнаюсь нічого про тебе, Хоч цікаво мені чим живеш. Об'єднає лише спільне небо, Мабуть, сонце вгорі спільне теж... Якщо раптом тобі ще цікаво, Чим живу я цієї весни. Наливаю міцну […]
Відболить
Я бродила шляхами чужими, Відчувати хотіла любов. Наче нею була одержима... На краю. Без вагань та умов... Чи коханням судилось зітліти Й самотою пізнати біди? Ще чекала узимку на квіти, А весною на спілі плоди. Пізнавала тебе у картинах, Відкривала сторінку нову. Ти мені без жалю, на частини... […]
Спогад
Надвечір'я покрилось туманом, У думках зачаївся двобій. Повертає в минуле дурманом, Аромат переслідує твій... Намалюю картину із літер, Бо лунаєш в мені, наче звук. Я вночі обнімаючи вітер, Пригадаю тепло сильних рук... Поміж нами триває мовчання Ще гучніше зловісних сирен. Чи потрібні для тебе зізнання, Що не мають […]
Дівчинка
Ти тендітна і точно красива! Милий погляд в яскравих очах. Мрії щирі твої особливі Ще в матусиних ніжних руках. Не лякайся нічого гучного... Поряд тихо крокують батьки. Вбережуть у тривогах земного, Пронесуть все тепло крізь роки. Ти радієш холодному снігу, Робиш те, що лежить до душі. А відлунням […]
Поема
Написала б про тебе поему, Щоб звучала й за тисячу літ. Актуальною буде ця тема, Поки наш існуватиме світ. Бо такий на планеті з мільярдів Унікальний один екземпляр. Серед купи земних негараздів, Як нічний необхідний ліхтар. Ти не любиш нудних філософій, Але часто читаєш книжки. Тож, можливо, знайдеш […]
Бракує віри
Ти добре тримаєшся в рамках, Думки наповняєш хорошим. Та важче вставати щоранку І справа далеко не в грошах. Твоя невід'ємна частина Майстерно вживається в ролі. Біжиш від сумної рутини, А кава смачна як ніколи. Будуєш міцніші кордони, На згадку лишаються миті. До кави лише крик ворони Лунає у […]
Ніколи не пізно
Хтось в тридцять втомився і крапка, А хтось починає у сорок. Чи пізно почати спочатку, До прикладу, хоч би в вівторок... Для мрії ніколи не пізно, Тож старість насправді — не вирок. Ми всі особистості різні, У віці кохаємо щиро. Ніколи не пізно до цілі, Як знаєш свої […]
Бракує слів
Ти збираєш себе попри гнів, Зі шматочків. За планом так треба. Як і вчора, чомусь не до слів — Загубились осколком між ребер. Почекати, забути, а ще Приглушити гнітючі пориви... Незгориме багаття пече, Сподіваюся випадуть зливи. Бо бракує дощу і тепла, Почуття десь між завтрашнім вчора. Догорає багаття […]
Відтінок
Немає давно винуватих, Очистять дорогу вітри. Кошмари забуто в квадратах Кімнати чотири на три. Майбутнє приходить щоранку І звично вкорочує час. Світило просвітить фіранку... Відтінок залежить від нас! Всміхнися сьогодні дитині, Можливо, когось обніми. Для цього не треба причини, Важливо — лишатись людьми. ©️ Любов Інішева (червень 2026 […]
