Я розчиняю дні минулі в снах
І консервую в банки їх на зиму.
В прозорому розсолі, у шарах,
Вкриваю спогади солоним димом.
Там сутінки згортаються в рулет,
І бродять ночі, мов старе варення.
Там, десь на дні, застиг твій силует,
Мов тихе й недоречне одкровення.
Я додаю туди в’язку печаль
І кілька крапель ртутного світанку,
Щоб в січні, коли світ загорне сталь,
Відкрити цю скляну, притихлу банку.
Сьорбнути з ложки березневий дощ,
Зжувати серпень, мов листок лавровий,
Зварити із ілюзій свіжий борщ,
Де кожен спогад — ніжно-кольоровий.
04 жовтня 2026 р.
