Я люблю́ тебе, осінь, люблю́!
Дуже-дуже, по-справжньому, щиро!
Вже радію твоєму теплу
Й павутинню, що забіліло.
І тривалим радію дощам,
І туманам твоїм сивочолим,
Й вечорам, і ранкам, і дням,
І світанкам бузко́вим.
Заглядаю у ніч із вікна,
І за кленом дивлю́сь, як жовтіє,
І немає претензій, нема,
Бо ніхто так, як ти, не уміє.
29.09.2026.
Ганна Зубко
