Кружляє чайний лист на самоті
Серед бурштинової порожнечі.
Він думає, що сенс знайде на дні,
Шукає шлях до спокою та втечі.
Але кришталь тримає, як тюрма,
Окріп загасить шепіт аритмії.
Тут навіть час заварено дарма —
Він стигне, немов замкнені стихії.
Лягає лист на порцеляни брук,
Де кип’яток ковтає жовті тіні.
Немає там надії і розлук —
Лиш спогади танцюють, мов в мартіні.
І дно розкриє свій глухий вівтар,
Прийме його без плачу й переплати.
Осяде тихо лист у цей відвар,
З’єднавшись з терпким присмаком утрати.
01 жовтня 2026 р.
