Пішло літо з пустими руками,
Сумом осінь поглянула вслід,
Теж пішла берегами, полями
До своїх уже братись робіт.

І фарбує, рум'янить, і сіє,
І дощем поливає услід,
І туманом, і вітром керує,
Всі таланти пускає у хід.

У садках пахнуть яблука спілі,
І калина так пишна уся,
І десь квіти уже перецвілі…
На любителя вся ця краса.

20.08.2026.
Ганна Зубко

Вже хочу в осінь, в сирість, хмурість,
До впалих, скручених листків,
(І не каприз це, і не дурість),
І клен щоб золотом горів.

В дощах, промінні і без сонця,
Щоб сам яскравістю світив,
Стояв, дивився на віконця,
Під вітром ніжно шелестів.

Дощем вмивався серед двору,
Мовчав в тумані хмурим днем.
Приймаю все в осінню пору
Й жовто-гарячий її клен.

12.08.2026.
Ганна Зубко

Сорока зранку дере горло,
Пісню співаючи стару,
Що було звечора — підсохло,
Ані краплиночки дощу.

Спека у вікна загляда́є,
Міняє в кольорі траву,
В оселю ж вітер не вліта́є,
Хоча запрошений. Чому?

Чому гроза не завітає
Хоча б на хвильку, а чи мить?
Не терпить, виходу шукає,
„Чому" те дятлом стукотить.

07.08.2026.
Ганна Зубко

Час світить в кільце
І вітер наче дме в мене .
І тільки лиш обличчя твоє ,
Має лиш щастя своє .
І край неба палає ,
І вогник не згасає .

А раптом ось , і сніг іде ,
Наче село нічним морозом вкрите .
І нічна зоря зафарбувала небо ,
Немов сонце сходить , як найчарівніше чудо .
І ведмеді білі , наче радісно співають ,
І ліси і степи , свята зустрічають .

Вечеря у сільських хатах,
На зимових вечорах.
Велика піч , наче камін
На столах , мов помаранчеві апельсини.
І вареники смачні,
І пампушки запашні .

І борщ червоний ,
І голубець мʼясний .
І сало наче солоне ,
І узвар , як солодкий мед .
Наче великі деруни ,
І ніжнісенькі котлети .

А морози все ще криють,
І сніги сильніші падають ,
І ми наче вкрились в сніжну бабу ,
І побачили красу зимову .
І ось нехай так і буде ,
І наша любов ніколи не згасне .

До літа спека вбила б почуття —
Гроза рятує, з півдня появилась,
Ніч уже дозвіл свій дала,
І не на жарт та розходи́лась.

Й з'явивсь нізвідки вітерець,
Не появлявсь давно в оселі,
Тепер вже рветься напвростець,
Поскрипують лиш двері.

Тішусь, вслухаючись в грозу,
Краплі збираючи в долоні,
До вітру ближче підійду́,
Щоби обвіяв мої скроні.

06.08.2026.
Ганна Зубко

У відпустку липень уже йде,
Місяць праці, рік аж відпочинку,
Не по-людськи, навпаки усе,
Не затримається ані на хвилинку.

Літо має серпень про запас,
Що заве́ршить деякі ще справи,
Хтось пірне у річку іще раз,
Чи пройдеться зеленню отави.

І пісок поніжить стопи ніг,
Потемніють риси вже засмаглі,
Порох сивий здійметься з доріг
Й пронесеться вітром трохи далі.

Літо серпень візьме за плече,
З бігово́ї зі́йде вже доріжки,
Й нерішучий вересень зайде́,
В тіні десь ховаючися трішки.

Непомітно осінь підштовхне,
Фарби вручить і свого мольберта,
Схилами, стежка́ми поведе,
Ні на мить не спиниться уперта.

Зграї птиць піді́йме згодом в вись,
І заплаче теж услід дощами…
Вже рум'янцем яблука взяли́сь,
Завтра серпень, літо ще із нами.

31.07.2026.
Ганна Зубко

Я не проти осені, але
В літньому теплі б іще побути,
Де усе зелене, щось цвіте,
Й тишу може щебет сколихнути.

У квартирі вітер частий гість,
Бажаний — відкриті вікна, двері,
І хто фрукти з апетитом їсть —
Літу сипе компліменти щирі.

Пахне сіном літо і теплом,
Відчувається його приємний дотик,
Зачепився місяць вже ріжком
І повис, знаходячись навпроти.

Серед тиші тої цвіркуни,
І сичі погля́дають все вниз,
У росі купаються стежки́,
У воді дрімає верболіз.

31.07.2026.
Ганна Зубко

Дивляться очі крізь вії на світ,
Слідом думки визирають,
І небо манить, і диво-політ,
Де крила птахи розправляють.

Ро́зкішшю ма́нить вся літня пора,
Що грозами зелень купає,
Іде час повільно і швидко ступа,
Єдиний спочинку не має.

Десь вітер шеле́сне,
підхопить чийсь звук,
Десь радісний промінь приляже,
Відчує земля заклопотаність рук
Й по-сво́єму „дякую" скаже.

Немає бажання дивитись вперед,
А тут бути хочеться зараз,
Де усіляких немало потреб,
Де вулиці чується галас.

25.07.2026.
Ганна Зубко

Вже гороби́на чепури́ться, осінь…
День непомітно час свій підмотав,
І частий дощ усе довкола ро́сить,
І прохолоди вітер підігнав.

Й густі тумани просяться частіше
У пору денну, та́кож у нічну,
І вигляда́ють зграї жалібніше,
Що відліта́ють в подорож важку.

Неспішно осінь зовнішність міняє,
До жовтизни́ де бурості додасть,
Та все сумніше в небо погляда́є,
Не так привітна осінь вже якась.

Кущі, дерева мовчки роздягає,
Побіля ніг її трава уже вляглась,
Десь непомітно ніжність проявляє,
А десь уже байдужістю взяла́сь.

12.07.2026.
Ганна Зубко

Ти куди так спішиш? —
Запитала у літа,
Із-за спеки не спиш
І дощами не вмите.

І яскравість твою
Сонце вже обпалило,
Й землю скрізь, й де стою,
Вже тако́ж перегріло.

Вітер кличу здаля:
„Жени хмари густенькі,
Щоб полили поля
І сади зелененькі.

Щоб напи́лась земля
І була скрізь волога,
Щоби більше коня
Не пилила дорога".

Мене вітер почув,
А чи мало так бути,
Впали краплі дощу
І вже стало гриміти.

06.07.2026.
Ганна Зубко