Вікно відкривши, вітру упіймала
Приємний дотик до лиця та рук,
Ті поцілунки з жадністю приймала
Після вчорашніх кліматичних мук.

Так, мук, бо сонце
несамовитим стало,
Рослинний світ поганить на ходу,
Уже на сході зранку припікало,
Й пішло на південь,
в стадію жарку.

Початок літа, далі що чекає
І уявити навіть не берусь,
Надмірна спека почуття вбиває,
Мої, до літа, щиро зізнаю́сь.

29.06.2026.
Ганна Зубко

Купалося сонце в блакитному небі,
І хмари гойдались в небесній красі.
Легесенький вітер колише всі трави,
Й співають натхненно дзвінкі солов'ї.

Літечко вабить і літечко кличе
У щедрі обійми квітучих полів.
Там маки квітують, голівки здіймають
І пахне лаванда на всі манівці.

Ромашечки в полі уже усміхнулись,
Неначе дівчата у білих вінках.
Волошки синіють, мов очі бездонні,
А щастя літає на теплих вітрах.

Дзвеніли струмочки і серце співало
Душа одягала червоні коралі.
Літу раділа , у небо злітала
Здіймалась туди, де мрії збувались.

29.06.2026, Івушка Моргентал

Зачарований красою теплої пори…
Люблю коли живе усе навколо,
І в зелень пишну вдягнені сади,
Де коло садів розкинулись ліси,
А в яких ростуть білі гриби –
Що пахнуть літом і теплом, й водою –
Озера великого лісного,
В якому плавають дорослі й малюки,
Які рятуються від спеки літньої пори..

В шикарній зелені все тоне,
В яскравих променях сади,
Красою літо наче дзвоне
Та я фанатка простоти.

В осінніх днях її лиш бачу,
Серед туману і дощу,
Час, не задумуючись, трачу
На ту ідилію просту.

Для оптимістів, бо веселе,
Підходить літо, якось так,
А мені сум дорогу стеле,
Іде зі мною на контакт.

Там, де простіше — там миліше,
Чи угорі, чи на землі,
Навіть тоді, коли пізніше
Злітають в небо журавлі.

Вслухаюсь в шелест поріділий,
Красу вишукую просту,
Де інший колір, поруділий,
Покритий краплями дощу.

21.06.2026.
Ганна Зубко

Вже липи квітнуть, рясно-рясно,
Скрізь вітер пахощі розніс,
Дощу не стало дуже вчасно,
У бджолах весь квітко́вий ліс.

Той цвіт на дереві, ще й влітку,
Повиснув дивом угорі,
Цілує погляд ніжну квітку
І посміхається бджолі.

А тій, смішній такій, мохнатій,
Нектар, пилок лиш на умі,
Гудуть, літають полосаті
Між лип у кожному дворі.

19.06.2026.
Ганна Зубко

В осінній шум спішу пірнути,
У прохолоду його днів,
Щось пригадати, щось забути,
Чимсь запасти́сь для своїх снів.

Знов любуватись кольора́ми
Простої, дивної краси,
Опалим листям і стежками
Із поруділої трави.

Частіше в небо погляда́ти,
Птахів ловити голоси,
Після туману десь збирати
Обвислі крапельки роси.

Той час обожнюю осінній,
Все виставляю напока́з,
І не весня́ний, і не літній,
А лиш сумний осінній час.

17.06.2026.
Ганна Зубко

Дощем пропахло літо вже,
Ще й цвітом липи скоро
Пропахне вітер й понесе
Духм'яність ту угору.

Пропахне небо голубе,
А то й і місяць, зорі,
Бджолиний рій десь загуде
У ніжності квітковій.

Його не сплутати ні з чим,
Той аромат, ті квіти,
Теплом ціловані, дощем
Напоєні, умиті.

15.06.2026.
Ганна Зубко

Караваном калюжі уздовж —
Гроза наслідила,
Й гарний вечір тако́ж —
Свіжість все вкрила.

Цвіте, пахне жасмин ще,
Ніде́ вітру не чути,
Стриж літає, полює все,
Бо червень — не лютий.

Літо йде, до зими
Не так вже й далеко —
Листопа́д восени,
В сумнім небі лелеки.

І ключі журавлів,
Непроглядні тумани,
Між калини кущів
Стиглі ягоди п'яні.

06.06.2026.
Ганна Зубко

Згори чулося тихе „курли",
Журавлів клин єднався із небом,
Сум на захід птахи ті несли́
Над річками, лісами, степом.

Все вслухалось у плач той, журба
Поселялася в кожному болем,
Відлітали птахи від гнізда
В уже звичну далеч за морем.

Проводжали осіннім всі днем,
Й вітерець підтримував крила,
Птахи рівним летіли ключем
І була там незвідана сила.

Тисячі́ кіломе́трів! Жах!
Помах крил на довгі години.
Хвилювання, подив і страх,
Співчуття з боку людини.

05.06.2026.
Ганна Зубко

Хтось з сусідів затіяв ремонт,
Стука дятлом із ранку до ночі,
Тож ходьбу підключаю —
свій спорт,
Заскучали за берегом очі.

Припізнилась, вже літо іде,
Всюди зе́лено, стежка в болоті,
До осики хміль вуса плете,
І мурашки уже у турботі.

Ловлю бажаний щебет з куща,
Уже інший згори доліта́є,
Хоч мелодія ніжна, проста —
Біля дому такої немає.

Простоту бачу в всьому,це факт,
Бо й сама з усьо́го простого,
Загорнулась долоня в кулак —
Упіймала жучка дрібного.

В очереті шершавім рука,
На стебе́льці гладенькому зілля,
У воді майже вся осока,
Верболозу купається гілля.

До трави біжить хвиля, піску,
Поміж пальці стікає, лоскоче,
Вітер крутиться у танку,
Поряд жаба стрекоче.

05.06.2026.
Ганна Зубко