Хтось з сусідів затіяв ремонт,
Стука дятлом із ранку до ночі,
Тож ходьбу підключаю —
свій спорт,
Заскучали за берегом очі.

Припізнилась, вже літо іде,
Всюди зе́лено, стежка в болоті,
До осики хміль вуса плете,
І мурашки уже у турботі.

Ловлю бажаний щебет з куща,
Уже інший згори долітає,
Хоч мелодія інша, проста —
Біля дому такої немає.

Простоту бачу в всьому,це факт,
Бо й сама з усьо́го простого,
Загорнулась долоня в кулак —
Упіймала жучка дрібного.

В очереті шершавім рука,
На стебе́льці гладенькому зілля,
У воді майже вся осока,
Верболозу купається гілля.

До трави біжить хвиля, піску,
Поміж пальці стікає, лоскоче,
Вітер крутиться у танку,
Поряд жаба стрекоче.

05.06.2026.
Ганна Зубко

Весна, що радісно влетіла,
Швиденько справи всі зробила.
Сади розквітли, запахтіли,
Птахи додому прилетіли.

Метала блискави та грози,
Неначе кидала погрози.
Під звуки грому танцювала,
Чечітку вправно вибивала.

Трава росте і цвіт буяє,
На Літо сонячне чекає.
А Вітер, що плясав з Весною,
Втішаючись її красою,

приліг в садку, погладив квіти —
так Літо вирішив зустріти.
Прийшла заграва, спалахнула
і зникла, мов хвостом майнула.

Минула ніч, вже ранок вмився,
Всміхнувся, Літу поклонився.
Воно ж веселе та рум'яне,
Іскрилось сяйвом полум'яним.

Все теплим сонечком зігріто.
Ура! Нарешті! Літо! Літо…

05 червня 2026 р.

Холодний дотик вже відчула,
Не личить літу та пусте,
До його свіжості пірнула,
Де зелень з швидкістю росте.

Похмурі дні, то дощ, то буря,
Не стало сонця вже в вікні,
Та… було́ би стільки то́го горя,
Все ж краще, ніж спекотні дні.

Осіння до снаги погода,
Ні холодів, ні спеки там,
І до душі її природа,
І є увага тим дощам.

Осіннім днем якби́ бродити,
Під сонцем, в хмурості дощу,
Нову мелодію творити,
Або ж піддатися віршу́.

02.06.2026.
Ганна Зубко

І вже осінь, тиха та ніжна,
Навівала немало думок,
Трава в'яла й суха цьогорі́шня
Розляглася обабіч стежо́к.

Жовкло листя, мінялося з днями,
Вже й потроху спада́ло скрізь,
За далекими берегами
Теж помітно мінявся ліс.

Вішав сутінки вечір всюди,
Прохолода торкалася плеч,
Де по-літньому вдягнені люди,
І де просто накинутий френч.

01.06.2026.
Ганна Зубко

Похмуре небо, дощ стіною,
Стихає вітер й знову дме,
Усе прощається з весною,
А завтра літо обійме́.

Гаряче сонце де із ранку,
І часта втома поміж днів,
Тумани, ро́си у світанку
Та ніжні співи солов'їв.

Повітря пахнутиме медом —
Причетні липи будуть всі,
І десь жовтітимуть під небом
Густим колоссям пшениці́.

Там і метелики, і бджоли,
І комарі у вечорах,
Гаї у зелені, діброви,
Рум'яні яблука в садах.

Й гроза не раз туди ввірветься
Та за законами всіма
Доволі швидко все минеться,
Тому, що літо — не зима.

31.05.2026.
Ганна Зубко

Перецві́ли садки, пе-ре-цві́-ли,
Трохи швидко, а може й і ні,
Понад міру десь цвітом рясніли,
І були́ десь не дуже рясні.

Цвіт каштана лежить при дорозі
На сухому покосі трави,
А дощу слід вже на порозі,
І ні вітру, ані грози.

Густа зелень лише довкола,
Й сонні де-не-де ліхтарі,
Прямо вулицею — школа,
По ній з ранцями — школярі.

19.05.2026.
Ганна Зубко

Відцвіли́ всі садки і каштани,
Туман білий уже не стоїть,
Як дарунок, що довго чекали —
Появився і зник за мить.

Цілували той цвіт чиїсь очі,
Його ніжність — із сонцем, дощем,
Цілували травневої ночі,
Вечорами, і ранком, і днем.

Цвіте небо голубизно́ю,
Стоять хма́ри — вітер пропав,
А він стиха, поміж травою,
Пелюстки перебирав.

19.05.2026.
Ганна Зубко

Відцвіли́ всі садки і каштани,
Туман білий уже не стоїть,
Як дарунок, що довго чекали —
Появився і зник за мить.

Цілували той цвіт чиїсь очі,
Його ніжність із сонцем, дощем,
Цілували травневої ночі,
Вечорами, і ранком, і днем.

Цвіте небо голубизно́ю,
Стоять хмари — вітер пропав,
А він стиха, поміж травою,
Пелюстки́ перебирав.

19.05.2026.
Ганна Зубко

У грудні сніг? Ви що, смієтесь?
Коли таке було? Не пам’ятаю я тепер.
То може десь в Карпатах, на півночі холодній,
Насипе трохи — та зійде.

У грудні ще цвітуть в саду троянди,
У затишку сховавшись від вітрів,
Ще айстри у садах чекають на морози,
І не рахують, скільки залишилось днів.

Ви схаменіться, не кличте рано зиму,
Вона прийде на Старий Новий рік,
Ще дрижаки не зможете стримати,
Бігом ховайтесь у житло своє.

А я не той… минуло років сорок,
Як я сніжки морозом гартував,
І сніг лежав на Новий рік у горах,
А зараз — дощ стежки позаливав.

Я вже не той, сумую за минулим,
Сльоза збігає дощиком рясним,
І погляд застилає дим туману,
Лиш сивий сніг лягає біля скронь.

Оце і радощів мені лишилось,
Що Миколай з дарунками прийде,
І Новий рік на святі затанцює,
І сміх дитячий в хату заведе.
03.12.2025 РОЗДУМИ

На вулиці плюс вісім, осінь,
Бруд, калюжі, цілий день дощить,
Біля батареї я суглоби грію,
У вікно дивлюся, щось мені щемить.

Ще зими немає, а тепла чекаю,
Десь літо на півдні, на гілках сидить.
До нас не поспішає, там ще відробляє,
Зиму та весну треба пережить.

Світло то тікає, то знову заходить,
На довго не лишається, посидить й біжить.
Вип’є чай зі мною, щось пообіцяє,
Поки я второпаю, зникло воно в мить.

Осінь, осінь, осінь, сивина в волосся,
Вся твоя чарівність у мішках лежить,
Впала позолота, жовта із червоним,
Грудню залишила сіро-чорний світ.

Добре погуляла, всіх зачарувала,
Щоби пам’ятали весь наступний рік.
Речі всі зібрала, зиму виглядала,
Залишила в спадок мряку та дощі.

Нас ти розважала, листям огортала,
Щоб не забували твої осінні дні.
Нова господарка буде про нас дбати,
Принесе з собою свято в Новий Рік.

Ковзанки та санки, лижі та гулянки,
Снігом нам прикрасить сіро-чорний світ.
22.11.2025 Лірика