Розлились по небу фарби кольорові,
Відпустили небо холодні дощі,
Усміхнулось сонечко променем ласкавим,
І радіють сонечку дорослі та малі.

Маляр фарби носить, червону та жовтаву,
Наділяє рясно дерева та кущі,
Тільки смарагдового він зовсім не має,
Все дісталось літу та буйній весні.

Ненадовго сонце небом покотилось,
Не надовго літо бабине прийшло,
Тим, хто забарився, з літом не простився,
Осінь ще на час затримала тепло.

Як за обрій глянеш, там в ряди шикуються,
Хмари чорно-сірі, наповнені дощем.
Вітер напинається, над хмарами знущається,
Хоче поглумитись над погожим днем.

Хай ще зачекає, хай ще потримає
У своїй кишені хмари та дощі.
Дасть помилуватись красою золотою,
Що дарує осінь в ці щасливі дні.
17.10.2025

Завітала осінь в наше дивне місто,
Принесла з собою вітер та дощі,
Закружляло листя жовтою юрбою,
Сиплеться на місто в дикім вихорі.

Сірі хмари щільно затягнули небо,
І на голих гілках мокнуть горобці.
Ґави на дорозі міряють калюжі,
І будинки дивляться — наче ті сліпці.

Зрідка бачать сонце і блакитне небо,
Мокре та холодне скло вже не блищить.
Поодягали люди чоботи та куртки,
Ховаються люди у теплі плащі.

Парасольок зграї місто укривають,
Різнобарв’ям хочуть сонце відродить.
Тільки ці маленькі цяточки яскраві
Не замінять сонце та неба блакить.

Осінь завітала, осінь закружляла,
Розгулялась нині — це її пора.
Хай ще хазяйнує, листя пофарбує,
Поки не скувала холодом зима.
25.09.2025.

Все не давав
споко́ю пелюстка́м,
За цвіт із вітром
дерево боролось,
М'яка мелодія
тихесеньким струмком
Мене догнала
із вікна чийогось.

Встелило небо
скрізь голубизну,
Сильніше сонце
пригрівати стало,
Приймаю все,
радію за весну́,
Й зраділо птаство —
скрізь защебетало.

Трава росте,
в покосах десь лежить,
Густіє листя,
квітне все довкола,
І новий день
у часі тормози́ть,
Що довший вже —
історія знайома.

04.05.2026.
Ганна Зубко

Дні все ближче підходять до літа,
Все теплішає в річці вода,
Хоча цвітом весна оповита —
Недостатньо у неї тепла.

Незначний уночі, але „мінус",
Прохолодно удень, хоча „плюс",
Незабаром коситимуть сіно,
Але холод не йде, наче вгруз.

Зранку сонце, дощ вщух– і добре,
Може трохи добавить тепла,
Ледь помітно спадає цвіт,сохне,
А була ж така пишна весна!

27.04.2026.
Ганна Зубко

Весна розквітла, наче дівка,
В букетах пишних вся, вінках,
Руки́ торкнулася ледь гілка,
У ніжно-білих пелюстка́х.

Цвіте кульбаба рясно-рясно,
Квітують вишні, теж рясні,
Прийшла весна цього́річ вчасно
Та прохолодні її дні.

Лиш зрідка сонце світить-гріє,
То хмуре небо, то ясне́,
Як незабудка голубіє,
То по-дитячому сумне.

А вільний вітер — той ще вітер,
То опускався, то злітав,
Калюжі висушив, мов витер,
Тумани куряви здійняв.

24.04.2026.
Ганна Зубко

У два ряди квітучі вишні,
Іще сусідські край межі,
Всі білосніжні, дуже пишні,
Краси не бачать лиш чудні.

Рожевим скоро вже розквітне
Крислата яблуня в садку,
І деревце поряд тендітне
Буде в рожевому вінку.

Садки вздовж вулицею далі,
З роже-білих всі сплетінь,
Уже цвітуть в моїй уяві,
І так вже кілька поколінь.

24.04.2026.
Ганна Зубко

Знову вітер у білім тумані,
Знову дощ на його пелюстка́х,
Нареченими вишні убрані,
В вишива́нках та у вінках.

Дні холодні, холодні ранки,
І занадто рухливі вітри,
Полиняють ті вишива́нки,
Не так пишні бу́дуть вінки.

26.04.2026.
Ганна Зубко

Якийсь сумний цього́річ цвіт,
В садах, поміж будинків,
Пташиний зник уже політ,
І дощ йде без зупинки.

Вже мерзне хтось, у самий раз
Комусь та прохолода,
Після зими весня́ний час —
То справжня насолода.

Рано, чи пізно — дощ пройде,
Сипне проміння з неба,
Теплом дерева огорне́,
Чого і цвіту треба.

На жаль, не вічність він, а мить,
І пелюстки́ — додолу,
Весна грозою відгримить —
І літо в са́му пору.

20.04.2026.
Ганна Зубко

Ранок — сонце в вікно, ще роса на траві,
Батько каже: “Давай, допоможеш мені”.
Руки в пилюці, але серце сміється,
Бо я знаю — ввечері життя почнеться.

Вода зі шланга, босоніж по дворі,
І здається — ми вічні тоді.
Городи обробили до сіна пішли 
Бо інакше нас не відпустили ні ні

І весь день пролітає, як мить,
Щоб вночі по-справжньому жить.
Ми чекали той час, як вогонь
—Коли музика кличе знов.
це наше літо, пам’ятаєш?
Де кожен вечір — як маленький рай.
Дискотека, світло, старий магнітофон,
І ті пісні, що гріють до сих пір крізь сон.
ми танцювали до ранку,
І світ здавався простим і без плану.
Де ми — живі, і все попереду,
І серце б’ється в ритм тому літу.

Мама кличе: “Не пізно прийди!”,
А в очах вже вогні і сліди
Того вечора, що ще попереду,
Де сміх і музика з’єднають нас знову.

Старі колонки, двір і вогні,
Хтось приніс лонгер— і понеслись ми.
І грає щось схоже на ті хіти,
Що ми будем ще роками нести.
І нехай час летить, як вода,
Ми запам’ятаєм назавжди наші роки
Де ми юні,безтурботні такі 

Діти 90-стих такі не прості,
а що робили за клубом то знаєм тільки ми,
а ви мовчіть ттссс
І навіть зараз, коли ми не ті,
Я чую той звук десь у собі.
І хоч пройшли вже роки і шляхи —
Те літо …та дискотека живуть … поки пам’ятаєм ми.

Якби можна назад на один тільки день —Я б знову прожив це життя без змін.

І дощ, і сніг — усе в одному,
У дні примхливої весни,
Уздовж по небу, по хмурному,
Гуртом вже хмари поповзли.

Пливли із заходу до сходу,
Позаду вітер, як пастух,
Пірнали краплі ті у воду,
Вкривався снігом тихо луг.

05.04.2026.
Ганна Зубко