Видів місяць і виділо небо,
Як на них я гляділа в вікно,
На хмурні ті дерев силуети,
На нічне чорно-сіре рядно.

Поміж сутінок тих усе спало,
І мій сон там блукав поміж них,
В ніч вслуха́тись приємно, цікаво,
Навіть вітер помітно притих.

30.08.2026.
Ганна Зубко

На бал до Кави у палац зібралось товариство
З усіх маєтків родових, коштовне мов намисто.
Вервечкою тягнулись в зал шляхетні пані й панове,
Якраз щоб вродою блиснуть, раз запросили знову.

Ось Чай зелений підійшов із панною своєю,
В смарагдовому вбранні, мов горді дві лілеї.
За ними родич поспішав, у чорне зодягнувся,
Вже господиню привітав, хоч ще й не роззирнувся.

А он трав’яні паночки, що тільки відцвіли,
Духмяність ніжну та палку у залу принесли.
Були тут гості звідусіль — з далеких і близьких,
В червоному вбрані пан Каркаде враз здивував усіх.

Цикорій теж тут вихвалявся, що Каві він рідня,
Та хто із нього не сміявся? Оце так дивина!
Прийшла на бал місцева шляхта, дрібна, гоноровита,
Плодово-ягідна сім’я, від заздрощів сердита.

Усі прийшли на бал річний, щоб славити левицю,
Бо всі хотіли раз на рік вклонитись цій цариці.
А Кава, знаючи ціну, лиш стиха посміхалась,
Вітала всіх біля дверей і в залу зазивала.

Заграла музика, зійшлись у танці гості милі,
Кружляв шалено аромат по залі мов на крилах.
Та не зрівняється ні з чим, як Кава закружляла,
Від неї аромат літав — та всім було замало.
27.07.2026

Вітер шумів і затихав,
Вслуха́лось небо, явір слухав,
Тихенько до́щик накрапа́в
На листя, де сиділа муха.

Птахів не видно, сірість дня
Усе яскраве поховала,
Лишились: муха, дощ і я,
Та постать вітру заліта́ла.

23.08.2026.
Ганна Зубко

Прошу́, вітре, присядь біля ме́не!
Як не зможеш — довкола крутись,
Не втікай, бо самотньо без те́бе,
Пуста неба блакитного вись.

Шум авто́… перехожі… дорога…
Поблизу́ все, ти поряд присядь,
Та принишкни скоріш якомога,
Бо у небі птахи вже летять.

23.08.2026.
Ганна Зубко

Прошу, вітре, присядь біля ме́не!
Як не зможеш — довкола крутись,
Не втікай, бо самотньо без те́бе,
Пуста неба блакитного вись.

Шум авто́… перехожі… дорога…
Поблизу́ все, ти поряд присядь,
Та принишкни скоріш якомога,
Бо у небі птахи вже летять.

23.08.2026.
Ганна Зубко

Спів блаженний сьогодні почула,
Боже небо, вклоняюсь тобі!
Ця подія в минуле вернула,
Де співали тако́ж солов'ї.

Лився спів над туманом, рікою,
До вікна у мій сон заліта́в
Від тих верб загустих, де порою
Зір з цікавості пташку шукав.

Коли вітер чесав вербам коси,
Гна́ла хвилі на берег ріка —
Пропадав тоді спів, як і ро́си,
Як і та прохолода нічна.

21.08.2026.
Ганна Зубко

Спів блаженний сьогодні почула,
Боже небо, вклоняюсь тобі!
Ця подія в минуле вернула,
Де співали тако́ж солов'ї.

Лився спів над туманом, рікою,
До вікна у мій сон заліта́в,
Від тих верб загустих, де порою
Зір з цікавості пташку шукав.

Коли вітер чесав вербам коси,
Гна́ла хвилі на берег ріка —
Пропадав тоді спів, як і ро́си,
Як і та прохолода нічна.

21.08.2026.
Ганна Зубко

Не згадаю який уже день
Кричить пташка, яку не впізнати,
Чи то ноти пташиних пісень,
Де страждання так може звучати.

Сум той ллється в відкрите вікно,
Вже, здається, повиснув на стінах,
І проміння уже не лягло
На мальованих, шитих картинах.

Навіть хмара пустила сльозу,
Поросила злегка плач пташиний,
Але той не злякався дощу,
Все такий же сумний та неспинний.

21.08.2026.
Ганна Зубко

Про своє сперечались сороки,
Вітер далі, вслухаючись, ніс,
В береги по оби́два бо́ки,
Очерет де кущами ріс.

Й де вінками плели́ся верби,
І у піні лежав пісок,
Та за мить уже вітер впертий
Повертався до тих соро́к.

19.08.2026.
Ганна Зубко