Спів блаженний сьогодні почула,
Боже небо, вклоняюсь тобі!
Ця подія в минуле вернула,
Де співали тако́ж солов'ї.

Лився спів над туманом, рікою,
До вікна у мій сон заліта́в
Від тих верб загустих, де порою
Зір з цікавості пташку шукав.

Коли вітер чесав вербам коси,
Гна́ла хвилі на берег ріка —
Пропадав тоді спів, як і ро́си,
Як і та прохолода нічна.

21.08.2026.
Ганна Зубко

Спів блаженний сьогодні почула,
Боже небо, вклоняюсь тобі!
Ця подія в минуле вернула,
Де співали тако́ж солов'ї.

Лився спів над туманом, рікою,
До вікна у мій сон заліта́в,
Від тих верб загустих, де порою
Зір з цікавості пташку шукав.

Коли вітер чесав вербам коси,
Гна́ла хвилі на берег ріка —
Пропадав тоді спів, як і ро́си,
Як і та прохолода нічна.

21.08.2026.
Ганна Зубко

Не згадаю який уже день
Кричить пташка, яку не впізнати,
Чи то ноти пташиних пісень,
Де страждання так може звучати.

Сум той ллється в відкрите вікно,
Вже, здається, повиснув на стінах,
І проміння уже не лягло
На мальованих, шитих картинах.

Навіть хмара пустила сльозу,
Поросила злегка плач пташиний,
Але той не злякався дощу,
Все такий же сумний та неспинний.

21.08.2026.
Ганна Зубко

Про своє сперечались сороки,
Вітер далі, вслухаючись, ніс,
В береги по оби́два бо́ки,
Очерет де кущами ріс.

Й де вінками плели́ся верби,
І у піні лежав пісок,
Та за мить уже вітер впертий
Повертався до тих соро́к.

19.08.2026.
Ганна Зубко

Ти у вагон пробрався непомітно,
На шкірі гуси викликав мені!
Як в при тобі мій рій думок розквітне?
Ну, розбуди хоч сонце вдалині!
Тепло прийде із сонцем, а з тобою,
Поки цього не сталося, терплю,
Тремчу і мерзну, хвацький наш ковбою,
І в студні згадкам ложе постелю.
Із поїздом їх крихітні осколки
Невпинно мчать попід тінями хмар –
На холоді цей хаос вже без толку
І неоцінений ніким товар…

Сьогодні холодно – цілком осінній ранок,
Хоча лиш восьме серпня надворі,
І пізно настає уже світанок…
Чи то він ніч для мене приберіг?
Роса холодна у траві іскриться
Під млявим сонцем блискає, сумна.
Можливо, їй ще ніч холодна сниться,
А промінь вже пронизує до дна.

В відблиск сонця вечірній у вікнах
Перемовини горлиць внесли́сь,
Тіні з відстанями на стінах
У єдину уже злили́сь.

Шум назовсім не зник — змінився,
То тихіший, то знов гучний,
Не лінивий день — утомився,
Серед сутінок став слабкий.

Пробіг сміх молодечий і зникнув,
Наче в паузі стихло все,
Обізвався хтось знову, крикнув,
І відлуння услід гучне.

Іще глибшою стає тиша,
Двадцять третю показує ніч,
Ріжком місяць малює-пише,
У пітьму покрикує сич.

08.08.2026.
Ганна Зубко

Ти там, у моїх думках,
Де світ твій живе в мені.
Ти там, де всесвіт в очах,
Знаходить твої вогні.

Ти там, де річка тече,
Минає твої береги.
Де сонце в небі встає,
Щоб, любий тебе знайти.

Ти там, де летить в далечінь,
Пісня мого кохання.
В спогадах світлих видінь —
Останнє моє зізнання.

Де милий завжди є ти,
І я буду поруч з тобою.
Де наші єдині думки,
Літають у вирії долі.

Я збережу твій світ,
Де би я не була.
Дарунок минулих літ
Серцем я не забула.

Сумом стікають думки
В тихі мої вечори.
Там, де щасливі роки,
Там, де були разом ми.
22.07.2026

Я помилявся, був неправий:
Ти не еліта, ти – ніхто.
Влаштувала спорт кривавий;
Замість шинелі ношу тепер пальто.

Повернув свої я камені,
Але людським трудом.
І все одно на мости спалені:
Життя – не єдине розбитим склом.

Топаз знайшовся по дорозі,
Всі інші викупив невдовзі.
Виходив, силуючись, на морозі
Стояв, був як у морзі.

А ти займалася обманом
Завжди, споконвіку.
Тільки й вихваляєшся дурманом
І невдячна чоловіку.

Тепер напрямок не Тулон,
Потраплю я у Нотр-Дам.
Не потребую клятих пʼятих колон,
Свої камені я не віддам.

Намисто, прикрашене шпінеллю.
І вогняно-жовтезний той сапфір.
Огорнув себе я сірою шинеллю,
Аби не привертати зайвий взір.

Каблучка, чи ледь не вся з коралу,
Червоний з нею разом був гранат.
Я виглядав, неначе був з муралу,
Не впізнав мене б і рідний брат.

Гіацинт був в мене на зап’ясті,
Я мав рожевий кварцевий кулон.
Моє тіло огортало щастя,
І був ще напрямок – Тулон.

Ти ж мала перли, з них красу,
Циркон, що душу заворожив,
Серед ясного неба привела ти грозу,
Її вітер дух мій заморозив.

Продав я камені без думки,
Хотів з тобою вечір провести.
Мене не хвилювали і шкатулки,
В яких топаз міг пронести.

Не знайшов в кишенях і цитрин,
Здоров’я, вдачу й щастя так приносив.
Вже не зміг купити той полин,
Що спокій дарував-курносив.

Усе віддав, усе що міг,
Хотів з тобою довше посидіти,
Обікрав себе з голови до ніг,
І п’ять хвилин побув коло еліти.