Хтось скосив вже
траву при дорозі,
І пирій, що між нею проріс,
Хоча бачу — не вірю і досі,
Наче в казку про літо заніс.

І тепер як лісок не згадати,
І тих квітів пахучих і трав,
І суниць, що приємно збирати
Там, де поки ніхто не збирав.

Не згадати як берег в долині,
Луг покошений, запах трави,
Як до ніг пливуть тихі хвилі,
До похилої поряд верби.

27.04.2026.
Ганна Зубко

Дні все ближче підходять до літа,
Все теплішає в річці вода,
Хоча цвітом весна оповита —
Недостатньо у неї тепла.

Незначний уночі, але „мінус",
Прохолодно удень, хоча „плюс",
Незабаром коситимуть сіно,
Але холод не йде, наче вгруз.

Зранку сонце, дощ вщух– і добре,
Може трохи добавить тепла,
Ледь помітно спадає цвіт,сохне,
А була ж така пишна весна!

27.04.2026.
Ганна Зубко

Одне й те ж,
все у буднях, все те ж,
Тільки в мене, чи ще так у ко́гось?
У вірша́х лиш пройтися до меж
Можу я, де зріє вже колос.

За стежо́к на папері рядки,
Де по звичці думки викладаю,
В спориші та сипучі піски,
Озираючись, там я ступаю.

Де ще бути мені, як не там,
Хоч у ві́ршах — у рідному краї,
Більш уваги віддам берегам,
У їх хвилі загляну безкраї.

Луг пахучий згадаю і брід,
Між черемух та верб біля гаю,
Загадковий болотами слід…
Ще багато чого пригадаю.

26.04.2026.
Ганна Зубко

ДВАНАДЦЯТИРІЧНИЙ ГЕРОЙ
(Присвята 12-річному хлопчикові з Чернігівщини)

Малий герой, якому лиш дванадцять,
Та вчинок героїчний він зробив,
Він діяв, щоб живими всім зостаться –
Ворожий дрон миттєво засліпив.

Він врятував життя дітей всіх поруч,
Знешкодив у повітрі вражу ціль,
Він відвернув біду в ту мить і горе,
Які до них усіх несли́сь звідтіль.

Підвівши очі в небо він помітив…
Помітив небезпеку й зрозумів,
Що в полі зору і домівки, й діти,
Й знешкодити ворожий дрон зумів.

Не було часу довго міркувати,
Роздумувать, дивитись, сповіщать,
Він зрозумів – не можна зволікати,
І треба вбивцю я́кось знешкоджать.

Дванадцять літ, та розсуд старожила,
Неначе все життя він це робив,
Героя дух і дух героя в жилах.
Так героїчно Толик цей вчинив.

Малий герой, йому лишень дванадцять,
Для багатьох дорослих є взірцем.
Сторицею добро нехай воздасться,
Бережений хай буде він Творцем.

29.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1061636

ДВАНАДЦЯТИРІЧНИЙ ГЕРОЙ
(Присвята 12-річному хлопчикові з Чернігівщини)

Малий герой, якому лиш дванадцять,
Та вчинок героїчний він зробив,
Він діяв, щоб живими всім зостаться –
Ворожий дрон миттєво засліпив.

Він врятував життя дітей всіх поруч,
Знешкодив у повітрі вражу ціль,
Він відвернув біду в ту мить і горе,
Які до них усіх несли́сь звідтіль.

Підвівши очі в небо він помітив…
Помітив небезпеку й зрозумів,
Що в полі зору і домівки, й діти,
Й знешкодити ворожий дрон зумів.

Не було часу довго міркувати,
Роздумувать, дивитись, сповіщать,
Він зрозумів – не можна зволікати,
І треба вбивцю я́кось знешкоджать.

Дванадцять літ, та розсуд старожила,
Неначе все життя він це робив,
Героя дух і дух героя в жилах.
Так героїчно Толик цей вчинив.

Малий герой, йому лишень дванадцять,
Для багатьох дорослих є взірцем.
Сторицею добро нехай воздасться,
Бережений хай буде він Творцем.

29.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1061636

ДВАНАДЦЯТИРІЧНИЙ ГЕРОЙ
(Присвята 12-річному хлопчикові з Чернігівщини)

Малий герой, якому лиш дванадцять,
Та вчинок героїчний він зробив,
Він діяв, щоб живими всім зостаться –
Ворожий дрон миттєво засліпив.

Він врятував життя дітей всіх поруч,
Знешкодив у повітрі вражу ціль,
Він відвернув біду в ту мить і горе,
Які до них усіх несли́сь звідтіль.

Підвівши очі в небо він помітив…
Помітив небезпеку й зрозумів,
Що в полі зору і домівки, й діти,
Й знешкодити ворожий дрон зумів.

Не було часу довго міркувати,
Роздумувать, дивитись, сповіщать,
Він зрозумів – не можна зволікати,
І треба вбивцю я́кось знешкоджать.

Дванадцять літ, та розсуд старожила,
Неначе все життя він це робив,
Героя дух і дух героя в жилах.
Так героїчно Толик цей вчинив.

Малий герой, йому лишень дванадцять,
Для багатьох дорослих є взірцем.
Сторицею добро нехай воздасться,
Бережений хай буде він Творцем.

29.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1061636

Весна розквітла, наче дівка,
В букетах пишних вся, вінках,
Руки́ торкнулася ледь гілка,
У ніжно-білих пелюстка́х.

Цвіте кульбаба рясно-рясно,
Квітують вишні, теж рясні,
Прийшла весна цього́річ вчасно
Та прохолодні її дні.

Лиш зрідка сонце світить-гріє,
То хмуре небо, то ясне́,
Як незабудка голубіє,
То по-дитячому сумне.

А вільний вітер — той ще вітер,
То опускався, то злітав,
Калюжі висушив, мов витер,
Тумани куряви здійняв.

24.04.2026.
Ганна Зубко

У два ряди квітучі вишні,
Іще сусідські край межі,
Всі білосніжні, дуже пишні,
Краси не бачать лиш чудні.

Рожевим скоро вже розквітне
Крислата яблуня в садку,
І деревце поряд тендітне
Буде в рожевому вінку.

Садки вздовж вулицею далі,
З роже-білих всі сплетінь,
Уже цвітуть в моїй уяві,
І так вже кілька поколінь.

24.04.2026.
Ганна Зубко

Як пахне надія? Ти запитаєш мене…
Як вранішня квітка в садочку весною.
Тонким аромат, що ледь промайне,
Тремтить і колишеться над головою.

Надію тримай у долонях своїх,
Дай розцвісти їй, схилитись до тебе,
Нехай огорне твої мрії в цю мить,
Дасть силу тобі здійснити, що треба.

Надія живе, поки віриш у неї,
Збувається все, якщо вірний їй ти,
Прислухайся серцем до казки своєї —
У скрутні часи зможе шлях віднайти.

Без неї ніяк, без надії не можна,
Надія — вогонь у змерзлій душі,
Зігріє, навчить, і коли тобі складно —
Підніме тебе і накаже: «Іди!».

Плекай ту надію у власнім садочку,
До неї схиляйся, підтримуй її,
Живи цією мрією в кожнім куточку —
Надія віддячить тобі у житті.
01.02.2026 Роздуми