Вірші про життя: глибока поезія, мудрість та мотивація

Вона не падає — поволі тане, У всесвіті втрачає свій відблиск. Ще вчора сонце, чисте і жадане, Сьогодні — тільки пам’яті відтиск. Вже не палає зірка, не вирує, Затихли і вогні в німій імлі. Вона свій промінь всесвіту дарує — І він летить роками до Землі. В цім […]

Ми лише спалах.... Мить у вічному танку, Немов росинка на ранковій траві. Кожен із нас — недовгий, крихкий ґанок У ланцюгу століть, у плині часу І скоро — тиша, Залишаємо слід у тіні. Мрії, що минають, Лише спогади у кольорах. Життя – це загадка, Кожен крок — нова […]

Ми носимо їх, наче теплий плащ, Ховаємо в них і сумніви, і втому. Ілюзій світ — солодкий, без невдач, Де шлях завжди веде тебе додому. Вони вростали в шкіру, як броня, І малювали небо там, де стеля. Ми віримо у вигадане «я». Душа жива — немає в ній […]

Щастя не в галасі, не у промовах, Не у речах і не в межах кордонів. Щастя — це ранок у барвах медових, Тепле безсоння травневих півоній. Це просто бути — собою і щирим, Пити цей день, як цілющу водицю, Дихати спокоєм, світлом і миром, Бачити диво в найменших […]

Рве душу стогін скрипки струн, Пронизує повітря фуга, Немов холодний, злий бурун, Б`є хвилями по скелях туга. Той звук — кричить у далечінь, і падає посеред битви, Затим летить в глибоку синь, Й співає пісні із молитви. Спів ангелів і каяття. Тріпоче скрипка,як заграва. Киплять в повітрі почуття, […]

Літало щастя у повітрі. Ніхто його собі не брав. Весна плескалася на вітрі, Пелюстки вітер розкидав. Воно блукало між домами, Іскрилось сотнями очей, Сміялось ніжними піснями В полоні зоряних ночей. А люди бігли, поспішали, Минали цвіт і аромат, Не бачили його, топтали — Чекали, мабуть, на «парад». А […]

Піти у тишу, де мовчать вітри, Де небо п’є росу із чаші трав, Залишити тривоги до пори, Щоб голос серця врешті зазвучав. Там світ сповільнює свій вічний біг. Прозорий спокій. Там немає слів. Там вдих та видих мов пухнастий сніг, Що сипле тишу у глибини днів. У цих […]

Піти у тишу, де мовчать вітри, Де небо п’є росу із чаші трав, Залишити тривоги до пори, Щоб голос серця врешті зазвучав. Там світ сповільнює свій вічний біг. Прозорий спокій. Там немає слів. Там вдих та видих мов пухнастий сніг, Що сипле тишу у глибини днів. У цих […]

Все, що боліло, враз випало в осад, Наче пісок у годиннику тиші. Знімає минуле свій старий одяг, А вітер надривно сторінку пише. Летить невагомість — і зникли плани. Хвилини течуть, мов сльози прозорі. Свобода — і вимкнули всі екрани. Піднявши голову — бачимо зорі. Торкнися до світу, немов […]

Смичок торкнувся струн, і світ затих, Тече сльоза останнього зітхання. В мовчанні залів, в сутінках німих Прокинулась мелодія прощаня. Пливе орган — важкий, немов туман, Що огортає душі у жалобі. Не музика, а розтинання ран, І біль живе у кожному суглобі. Тут кожен звук — як зізнання без […]

У залі темнім, де мовчать вітри, він вийшов в коло примарного світла. З-під брів очима — ніби із пітьми, а скрипка в пальцях, мов жива, розквітла. Він вів смичком — і рвався небокрай, мелодія котилась, як прокляття. «Грай, сину темряви! Благаю, грай!» — шепоче зал у дикому завзятті. […]

Весь світ — на паузі. Завмер. Ні кроку далі, ні зітхання. Мов кадр, який застиг в «тепер», і в ньому змерзли всі вагання. Годинник дихати забув, застигла кава у горнятку. Ти наче істину збагнув, та не почав життя спочатку. Застигла тиша без думок — між тим, що «вчора», […]