Як злили мрію в раковину ночі,
Вона пішла по трубах, мов бензин.
Тепер палають пластикові очі,
І серце, як порожній магазин.
Вона цвіла, як кактус з порцеляни,
І пахла струмом, нафтою, вогнем.
Тепер потрощені скляні мембрани,
У рани влитий липкий штучний джем.
Замість ідей лиш гуща в чашці кави,
Іржавий цвях у спогадах стирчить.
Минуле заховало галас гави,
Й за спокоєм у черзі з тиш стоїть.
А мрію — в брухт, як поржавілий катер,
Що мав летіти в космос крізь туман.
І внутрішній глухонімий фарватер
Забув свій головний меридіан.
Тепер лиш голі меблі у кімнаті,
Нудьга на стінах пилом проросла.
А мрія спить, закутана у ваті,
Її асфальтом осінь залила.
19 серпня 2026 р.
