Обіймаю очима, що бачу,
Не втомився мій погляд ще, ні,
І хатину навпроти, як дачу,
І хмарини, що виснуть хмурні.
Обіймаю квітник і садочок,
І фігурки усі ті чудні́,
І алеї між ті́ней шматочок,
Виноградні де в'ються кущі.
Обіймає ще погляд машини,
Й недалекі фігури людські́,
Йде-крадеться позаду дитини,
Щоб не впала на ті камінці.
Не побила, не дай Бог, колінця,
Хоча поряд дорослий іде…
Свої била колись до мізинця,
Там, де камінь, чебрець де росте.
17.08.2026.
Ганна Зубко
