Серпень лишає на травах бурштинові кроки.
Осінь відкрила пошарпане часом вікно,
І зазирає у літні сади і затоки,
Пальцями вітру торкає останнє тепло.
Ранки вже гріють не промені сонця, а кава.
Зорі вервечкою падають в спалену ніч.
Вперто тримає тепло ще вечірня заграва,
Гуси розносять по небу до вирію клич.
Осінь радіє, у щілини сипле намисто.
Серпень сумує: малює вже осінь свій карб —
Ще не пора, але лізе раніше зумисно.
Блимає лист, ошелешений спалахом фарб.
20 серпня 2026 р.
