Білі пелюстки цвіту черешневого
Усі намокли від дощу краплин.
Як же хотілося їм сонечка квітневого,
Щоби зігрітись. Дощик усе ж лив.

Рясний-рясний пускався у таночок,
По травах застрибав, листки умив
І крихітний конвалії дзвіночків
Чувся чудовий мелодійний спів.

Ну. а тюльпани різнокольорові
Голівками хитали вгору-вниз
І срібні краплі струшували знову,
Дощу лиш не боявся пан Нарцис.

Стояв на грядці струнко й гордовито,
Дивився у люстерко дощове,
Пишався тим, що він найкращий з квітів.
А дощ нехай іде собі й пливе.

2023 р.

Світ таємничий приховує дива,
Вірити треба — побачиш сповна.
Небо покаже свої кольори,
Вітер розкаже балади свої.
Річка шепоче, співає пісні,
Ніч розгортає містичні речі.
Зорі вплітають срібло в пітьму,
Тихо шепочуть: заглянь в глибину».
Там, де смереки торкаються хмар,
П’ється повітря, як дивний узвар.
Черемош котить каміння старе,
Хто має віру — той скарб забере.
Диво не десь у далеких світах,
Воно у думках і у вільних птахах.
Просто замрійся, очима дивись—
І таємниця відкриється вмить.
06.10.2013

Світ таємничий приховує дива,
Вірити треба — побачиш сповна.
Небо покаже свої кольори,
Вітер розкаже балади свої.
Річка шепоче, співає пісні,
Ніч розгортає містичні речі.
Зорі вплітають срібло в пітьму,
Тихо шепочуть: заглянь в глибину».
Там, де смереки торкаються хмар,
П’ється повітря, як дивний узвар.
Черемош котить каміння старе,
Хто має віру — той скарб забере.
Диво не десь у далеких світах,
Воно у думках і у вільних птахах.
Просто замрійся, очима дивись—
І таємниця відкриється вмить.
06.10.2013

Десь у блакиті небесній
Купаються хмари розчесані
І кучеряві також.
Приємно щоденно їх бачити,
Їм то сміється, то плачеться,
Тоді вже рясний піде дощ.

Чи звечора він, а чи зраночку
Мережить-снує землю-матінку,
Дає їй вологу й снагу.
А сонечко яснеє вигляне,
Кудлаті хмарки та розчесані
Удалеч кудись попливуть.

2025 р.

Я хочу звільнитись від зайвих думок,
Відкинути страхи, тривоги й печалі,
Піти до лісів, де прозорий струмок
Біжить і зникає у синії далі.
Де тиша глибока, мов неба блакить,
Де вітер розносить пахучі надії,
Де серце навчається просто любить
І вірити знову у власні події.
Я хочу злетіти, мов вільний птах,
Торкнутися сонця крилом золотим,
Щоб не було більше ні суму, ні страху,
Щоб світ відкривався безмежним, живим.
Хочу оспівати всю велич природи:
Як гори тримають небес висоту,
Як хвилі співають про вічні свободи
І піняться сріблом у світлу мить ту.
У кожній росинці — світанку сльоза,
У кожній билинці — життя таїна,
І я — мов краплина у морі добра,
Та в цій нескінченності я не одна.
Плітки не зламають моєї весни,
Не вкрадуть ні мрії, ні віри, ні сили,
Бо в серці розквітнуть нові ясні сни —
І крила розправляться щиро й красиво.

А лебеді білі-білі
На ставок наш прилетіли,
Угорі кружляли,
Мов хотіли привітати
Рідну землю, наче матір.
Вони ж сумували

В тому краї далекому
І за нею, і вербами
Та за осокою,
За кожною травинкою
Й квітонькою маленькою,
Чистою водою.

Ось нарешті вони вдома,
Десь поділася і втома,
З”явилася радість.
Ой, лебеді-лебедятка,
Рідний край, неначе батько
Завжди всіх чекає.

2020 р.

Немов дитя у сповиточку
Рожевий яблуневий цвіт
Із-під зелених вже листочків
Дивиться весело на світ.

Він бачить бджілоньку-комашку,
Яка не втомиться літать
І крильцями махає зранку,
Зібралася нектар збирать.

Йому ще видно на травичці
Срібне намистечко з роси,
Туди він хоче полетіти,
Вітер узявсь допомогти.

Ой, цвіте, цвіте яблуневий,
Який ти ніжний і п”янкий,
Наче серпаночок рожевий
Мене з любов”ю огорни.

2020 р.

День останній березневий
Сонечком засяяв,
Прояснилось синє небо,
Десь поділись хмари.

Вітерець легенько пестив
Кучері вербичкам,
Намагався в косу сплести
Та умити личка.

На ставку нема вже криги,
А вода прозора,
Як в люстеречко дивитись
Нині в неї можна.

Лебедиків гордих пара
Сіла відпочити,
А може десь в очереті
Й гніздечко мостити.

Будуть ці птахи старанно
За потомство дбати.
Зумів радість дарувати
День цей на прощання.

2019 р.