Сонце висить, мов з бурштину сережка,
в ніжному вушку липневого неба.
Тінь від суниці — тонка довга стежка,
світові більше нічого й не треба.

День розливає цитринові соки
просто на вилиці сонних парканів.
Червень згубив розрум’янені щоки
в чашах латаття і білих туманів.

Вітер травнисту водойму ласкає
духом легким, мов серпанок шовковий.
Липень у коси волошки вплітає,
їх загортає в передник бузковий.

Миють кульбаби зачіску жовтаву
в краплях роси, що лишилися зрання,
літо малює картину пістряву
пензлем легкого, палкого світання.

Серпень уже виглядає світанки,
і серпантин з павутин запускає,
медом духмяним просякнуті ранки,
літо серпневе вбрання приміряє.

26 липня 2026 р.

Чи погода на стан так впливає,
А чи вік? — напевно усе,
Й небо вигляд раз-по-раз міняє,
То не дуже, то дуже сумне.

Уже дощ постукує стиха,
Жвавий вітер насвистує щось,
Та не робить ніякого лиха,
Не засмучує — тішить когось.

Свіжість, шелест в вікно заганяє,
Трохи бавиться серед калюж,
То зривається, то завмирає,
То звивається, наче вуж.

10.07.2026.
Ганна Зубко

Міліє русло могутнього Дністра,
Дні посухи "стирають" його води.
Оголюється площа старого дна –
Очікує річка дощової погоди…

Уже сонце зійшло,
За вікном взявся вітер,
Від роси усе скло
Рукавом наче витер.

І за тра́ви узявсь,
Обсушив, приголубив,
Листям теж переймавсь,
Там, дивись, вже й полудень.

Сонце в півдні стоїть,
Геть усе зашарілось,
Як танцює-летить
Милувалось-дивилось.

Та вже той вітерець,
Що буває усюди,
Полетів навпростець
Вниз, де верби і люди.

Здійняв хвилю й погнав
Аж до са́мої греблі,
Й над горо́дом кружляв,
Синій льон де, коноплі.

Уже сонце зайшло,
Вітер теж спочиває,
В темну ніч, у вікно
Місяць погляд кида́є.

04.07.2026.
Ганна Зубко

Уже сонце зійшло,
За вікном взявся вітер,
Від роси усе скло
Рукавом наче витер.

І за тра́ви узявсь,
Обсушив, приголубив,
Листям теж переймавсь,
Там, дивись, вже й полу́день.

Сонце в півдні стоїть,
Геть усе зашарілось,
Як танцює-летить
Милувалось-дивилось.

Та вже той вітерець,
Що буває усюди,
Полетів навпростець
Вниз, де верби і люди.

Здійняв хвилю й погнав,
Аж до са́мої греблі,
Й над городом кружляв,
Синій льон де, коноплі.

Уже сонце зайшло,
Вітер теж спочиває,
В темну ніч, у вікно
Вітер погляд кида́є.

04.07.2026.
Ганна Зубко

Стрепенув вітер явором, листя
Полетіло на землю сиру,
На калини ягід намисто,
В пожовтілу уже траву.

Сколихнув верболозу гілля —
Й листя миттю уже в воді,
Підмиває яка коріння,
Кладе хвилі в пісок мутні.

Чесав коси ще, плів березам,
Очеретом весь час хитав,
І ламав щось, неначе різав,
Та від скоєного тікав.

28.06.2026.
Ганна Зубко

Вулкан уже заснув.
Ще курить сивий кратер,
Струною диму проштрикнувши небо,
І панцирем укривши мертву лаву…
Тут попіл ще не зник увесь від вітру
І сірка зле перебиває подих.

Ще нещодавно під мишастим небом
Він рвався, бризкав, плескаючи лаву,
І сірий попіл устеляв туманом,
Змітав усе, не бачив перепон,
І, врешті, вщух, знесилівши, байдужий.

Він спить.
Безчесний провокатор:
На взір – спокійний,
Та під товщею граніту
Біснується іще жагуче серце.

Чи пройде він розбещений екватор?
Чи його серце змерзне у льоду?

Весна, що радісно влетіла,
Швиденько справи всі зробила.
Сади розквітли, запахтіли,
Птахи додому прилетіли.

Метала блискави та грози,
Неначе кидала погрози.
Під звуки грому танцювала,
Чечітку вправно вибивала.

Трава росте і цвіт буяє,
На Літо сонячне чекає.
А Вітер, що плясав з Весною,
Втішаючись її красою,

Приліг в садку, погладив квіти —
Так Літо вирішив зустріти.
Прийшла заграва, спалахнула
І зникла, мов хвостом майнула.

Минула ніч, вже ранок вмився,
Всміхнувся, Літу поклонився.
Воно ж веселе та рум'яне,
Іскрилось сяйвом полум'яним.

Все теплим сонечком зігріто.
Ура! Нарешті! Літо! Літо…

05 червня 2026 р.

Зникає ніч — на обрії світанок
вкриває землю світлом і теплом.
І день новий, немов легкий серпанок,
торкає вікна сонячним крилом.

Ще сплять сади у росах і тумані,
ще мріє місяць тихо в вишині,
та вже світліє простір поміж нами,
несе з собою день тобі й мені.

І все, що вчора душу обпікало,
поволі тане в вранішній імлі.
Бо ніч пішла — і темряви не стало,
дарує день нам світло на землі.

29 травня 2026 р.

Вийду я на ганок,
Вишня біля хати.
Простягає гілля,
Наче дві руки.
Вкриті білим цвітом,
Як та наречена,
В червні будуть в неї,
Червоні синочки.

Ось поряд із нею,
Яблуня щаслива.
Щиро розкидала
Над двором гілки.
Чого б не щаслива,
Як той рік родила,
Досі гризуть сушку,
Маленькі діточки.

Осторонь в городі
Абрикос кремезний.
Весь він в непокої,
За холодні дні.
Не вродив, старече,
Цвіт весь погубився.
Холода навідались,
Як цвіли бруньки.

Груша посміхнулась
Не своєму горю,
Цвіт я розпускаю,
Як отцвітеш ти.
Я сусіде знаю,
Що тепло настане,
Коли добігають
Останні квітня дні.

Чорнослив вмостився
Біля вікна́ кухні.
Він радіє сонечку,
І теплу його.
Ласувати будуть,
Діти чорносливом.
Тільки обережно,
Осине там кубло.

А яка ж айва,
Запашна красуня.
Причаїлась осторонь,
Знай собі цвіте.
Наварю варення,
Запечу в духовці,
Ой яка ж то радість,
Скуштувати це.

Он поглянь, рядочками
Кущики шикуються.
Чорна та червона
Смородина росте.
А ще йошта, гуммі
Та наша калина,
Як без неї бути,
Хай рідна цвіте.

Та окремий говір
Про кущі малини.
Руки так і тягнуться
До ягідок легких.
Кисло-солодким соком,
Напнулися сердешні,
Так і виглядають,
Хто по них прийде.

Різнобарв’я саду,
На чотири сотки,
Стільки понасаджено,
Не злічити їх.
Лози винограду,
Білого та чорного,
І кизил червоний
І лимонник є.

Ще є гордість наша,
Наші іноземці.
Прижились сердешні,
Та живуть собі.
Ківі та гранати,
Інжир і зізіфус,
І хурма красунечка.
Гілки до землі.

Ось такий садочок,
Біля рідной хати.
Ось так годувала
Ріднесенька земля.
Ще азиміна канадська,
З мухами співала,
Бо вони для неї,
Як ота бджола.

Он рядочків з десять
Городини трохи,
Для салату звісно
Вирощував тут я.
Не журіться рідні,
Не засохніть з горя.
Я як тільки зможу,
Провідую вас я.

Оброблю рідненьких,
Наношу водички,
І згадаєм разом,
Той щасливий час.
Як земле співала,
Життя вирувало.
Всі були ми разом
Щастя йшло до нас.
24.04.2026