Я ще мрію зозулю почути
У далекому тому селі,
І до верб в береги зазирнути,
Як співатимуть солов'ї.

Білизно́ю садків любуватись,
Поміж трав ще косою пройтись,
Поможи мені, Божая Мати,
Повернути на мить те колись.

І грозу ту почути, і хвилі,
Хоча в пам'яті плескіт той є,
Павутину збирати на схилі,
Коли осінь у тра́ви вплете.

Водоспад іще мрію почути,
І місток повз млина перейти,
На піску сухім ноги розути
Й серед зілля водою брести́.

Голос гаю теж мрію почути,
Із струмка зачерпнути води,
Там найдовше хотіла б побути,
Щоб вслуха́тись в птахів голоси.

Я ще мрію… Надіюся… Встигну…

20.08.2026.
Ганна Зубко

Я ще мрію зозулю почути
У далекому тому селі,
І до верб в береги зазирнути,
Як співатимуть солов'ї.

Білизно́ю садків любуватись,
Поміж трав ще косою пройтись,
Поможи мені, Божая Мати,
Повернутись на мить в те колись.

І грозу ту почути, і хвилі,
Хоча в пам'яті плескіт той є,
Павутину збирати на схилі,
Коли осінь у тра́ви вплете.

Водоспад іще мрію почути,
І місток повз млина перейти,
На піску сухім ноги розути
Й серед зілля водою брести́.

Голос гаю теж мрію почути,
Із струмка зачерпнути води,
Там найдовше воліла б побути,
Щоб вслуха́тись в птахів голоси.

Я ще мрію… Надіюся… Встигну…

20.08.2026.
Ганна Зубко

Все купаються росами ранки,
Все роздарює сонце тепло,
Та не будять уже світанки,
Як будили колись село.

Коли річка в тумані спа́ла,
І дрімав поміж верб ще сон —
Скрізь до праці сім'я вставала,
Бо такий у селі закон.

Утомлялися руки й ноги,
Спрага мучила… все пройшло,
І стежки́, і всі ті дороги,
Що встеляли усе село.

Річка й тут, і близько, і дзво́ни
До вікна доліта́ють, бува,
Та в світанків не ті розмови,
Не встеляє асфальт трава.

19.08.2026.
Ганна Зубко

Політа́ти б хмариною в небі,
Назбирати букети зіро́к,
Більш нічого мені і не треба,
Позитивних лиш тільки думо́к.

Постоя́ти край хвилі, піймати,
Розгубити ті краплі в піску,
Боже милий і Божая Мати,
Невже так я багато прошу́?

І до осені знов зазирнути,
В розмаїття нові́, у туман,
Доторкнутися клена, труснути,
Щоби золотом землю встеляв.

До чийогось тепла б дотулитись,
Холод рідних вже кригою ліг,
День і ніч буду Богу молитись,
Виглядати їх з різних доріг.

17.08.2026.
Ганна Зубко

Вже день змінився, скоро осінь,
Передчуття якесь сумне,
Пташки всі наче безголосі,
Хмара вповільнено пливе.

Змінився й вечір, зріс у часі,
Спокійно сутінки плете,
А у кімнаті, наче в класі,
Вже інтернет урок веде.

15.08.2026.
Ганна Зубко

Все бажаю в ту осінь зайти,
У квітучі ті ве́сни далекі,
В пінкі хвилі, у їх береги,
Де лунає і щебет, і клекіт.

Ще бажаю по полю пройти,
Колосків його, маків торкатись,
І присісти, між трав прилягти
Та колючість проміння піймати.

Там бажаю заснути на мить,
А точніше — як втома покаже,
Збуде вітер, коли долетить,
Може й сам недалеко приляже.

Буде хо́роше там, у тім сні,
Й як прокинусь буде́ мені добре.
Ці бажання можливо й чудні,
Та долоня сльозу усе ж витре.

12.08.2026.
Ганна Зубко

Духм'яні яблука в саду,
Ряд хризантем побіля хати…
Руки́ не тягну — не зірву́,
Щаслива — маю що згадати.

Пройтися б гаєм і садком
Та берегами і узліссям,
Десь йти відкрито, десь тайком,
Вслуха́тись в щебет, що розлігся.

Вдихнути яблук аромат,
В красу калини задивитись…
Давно вже знищено той сад,
Лишилось пам'яті вклонитись.

А річка досі ще тече,
У тому ж руслі залиши́лась.
В зелене листя верб густе
Крізь пам'ять вко́тре подивилась.

12.08.2026.
Ганна Зубко

Духм'яні яблука в саду,
В ряд хризантеми біля хати…
Руки́ не тягну — не зірву́,
Щаслива — маю що згадати.

Пройтися б гаєм і садком,
Ще берегами та узліссям,
Десь йти відкрито, десь тайком,
Вслуха́тись в щебет, що розлігся.

Вдихнути яблук аромат,
В красу калини задивитись…
Давно вже знищено той сад,
Лишилось пам'яті вклонитсь.

А річка досі ще тече,
У тому ж руслі залиши́лась.
В зелене листя верб густе
Крізь пам'ять вко́тре подивилась.

12.08.2026.
Ганна Зубко

Обміліла… Моя ти хороша!
Не вберіг і на пагорбі Хрест,
Повір слову — така ж ти пригожа
І в вінках ледь жовтіючих верб.

Твоїх хвиль дотулитись спішила,
Сотню верст подолала, а ти…
Після літа, на жаль, обміліла,
В твої во́ди уже не зайти.

Ненадовго я тут й ради тебе,
Перепона ця наче той сніг,
Бо́ги дня, Бо́ги я́сного неба,
Ви до берега хвилі женіть!

Щоб тулились до ніг, в камінь бились,
Сліди піни лягли на піски́…
Тихі сльози мої там лишились,
Де та річка, де ті береги.

11.08.2026.
Ганна Зубко

Із кожним роком важчає хода,
І настрій час навмисне як пригні́тив…
Повзе асфальтом бджілка, не зліта,
Нема крилечка, вітер покалічив.

Візьму́ в долоню, в квітах посаджу́,
Часу́ пожити вже не так багато,
Шкода́ мені маленьку ту бджолу,
Що вже не зможе медом пригощати.

Тепло теж скоро з літом відійде́,
Будуть дощі, тумани нависати…
Цікаво просто — чи мене буде
Хоча б один хтось щиро поминати?

09.08.2026.
Ганна Зубко