Нас більшість у дитинстві похрестили,
За нас цей вибір «вищі сили» зробили.
Котрі себе правами наділили,
Та діяти по-Божому не всіх навчили.

Газлайтинг, булінг, прояви аб'юзу —
Нам є чим здивувати ввічливість Союзу.
Живемо цілий рік собі чудово
І не зважаємо ні на чиє ми слово.

Та до церкви пішою ходою
Ми раз на рік йдемо із паскою святою.
На стінах — ікони, на дверях — хрести,
Лихим справам не місце тут, Господи, прости.

Фасад розмальований, діло святе,
Та тільки чи совість від того росте?
Тож Бога у серці своєму май,
Про світлий розум і душу подбай.

Mater Dei, матір божа,
Пробач мене за всі мої гріхи.
Пробач за всі слова негожі,
Пробач за проступки лихі.

Пробач за солодке марнословство,
Пробач за похибки дурні.
Пробач за вдаване багатство,
Пробач за виття у низині.

Вибач мене за усебічнії прокляття,
Вибач за ненависть до людства.
Вибач за нерозведене багаття,
Вибач за бажане розпутство.

Пробач, благаю, лиш пробач
За нечистоти, що виказував раптово.
Пробач за неповагу до істоти,
Яка вбачалась кольорово.

Вибач за неповагу до родини,
Вибач за думки егоїстичні.
Вибач за вкрадені хвилини
І вибач за софістику пластичну.

Земля під ногами, і небо без краю,
Історія перша, яку кожен знає.
Адам опустився на землю в туман,
Він першим зустрів випробувань океан.
Він першим відчув, як буває тут важко,
Коли на душі закривається пастка.
Він першим дізнався про втому і біль,
Коли на розірвану рану — лиш сіль.
Він вагу дізнався земного життя,
Де шлях до спасіння — лиш через каяття.

Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!

Навколо шепоче підступний Шайтан,
Він — ворог відкритий, що сіє обман.
Він кличе у пастку, приваблює злом,
Та ти захистися під віри крилом,
Коли ти спіткнувся, і серце болить,
Господь твої сльози побачить в ту ж мить.
Слова благодаті згадаються знов,
Бо в Творця для нас є прощення й любов.

Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!

Потім Адам від Господа слова прийняв,
І Бог його щире покаяння прийняв…
Крізь довгі віки ця обітниця лине
Що милість Творця не покине людину
Воістину, Він — Милосердний до нас
Приймає каяття у будь-який час!,.,»

Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!

Уроки Адама… Уроки життя…
Крізь щирі молитви і крізь каяття.
Тримайся за віру, терпіння плекай,
І двері прощення для себе відмикай!

Земля під ногами, і небо без краю,
Історія перша, яку кожен знає.
Адам опустився на землю в туман,
Він першим зустрів випробувань океан.
Він першим відчув, як буває тут важко,
Коли на душі закривається пастка.
Він першим дізнався про втому і біль,
Коли на розірвану рану — лиш сіль.
Він вагу дізнався земного життя,
Де шлях до спасіння — лиш через каяття.

Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!

Навколо шепоче підступний Шайтан,
Він — ворог відкритий, що сіє обман.
Він кличе у пастку, приваблює злом,
Та ти захистися під віри крилом,
Коли ти спіткнувся, і серце болить,
Господь твої сльози побачить в ту ж мить.
Слова благодаті згадаються знов,
Бо в Творця для нас є прощення й любов.

Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!

Потім Адам від Господа слова прийняв,
І Бог його щире покаяння прийняв…
Крізь довгі віки ця обітниця лине
Що милість Творця не покине людину
Воістину, Він — Милосердний до нас
Приймає каяття у будь-який час!,.,»

Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!

Уроки Адама… Уроки життя…
Крізь щирі молитви і крізь каяття.
Тримайся за віру, терпіння плекай,
І двері прощення для себе відмикай!

«Не обманюйте себе:
Бог осміяний бути не може.
Що посіє людина, те й пожне»
А ми кажем: «За що нам, о Боже?»
У цій повісті місце сумне,
«Бог осміяний бути не може».
Й ти, людино, оце зрозумій,
З серця викинь усе, що не Боже,
І не будеш у вирі подій.
«Не обманюйте себе»
Не всесильна
Щоб усе подавалось тобі,
Шлях тернистий, не завжди комфортний,
Ми по вчинки проходим в журбі.
Все, що сіє людина, хай знає —
Відповісти за це прийде час.
«Бог осміяний бути не може»,
Хоч життя віддає за всіх нас.

«Ніхто не може двом панам служити» —
Ніхто не зможе в двох світах іти.
Ти або в Царстві Божім будеш жити,
Або топтатимеш пекучії сліди.

«Ніхто не може двом панам служити» —
І яблуня не родить нам каміння.
Ти або в Царстві Божім будеш жити,
Або надіятись на себе й свої вміння.

«Ніхто не може двом панам служити» —
Ти або любиш і любов приймаєш,
Або життя своє без розуміння
Ти добровільно в пекло направляєш.

«Ніхто не може двом панам служити» —
І ночі в дні немає одночасно.
Захочеш — будеш у Царстві Божім жити
І дякувати Богу за життя прекрасне.

Духовна пуповина між нами і Отцем —
Це лінія первинна між душами й Творцем.
Ковток води живої у заростях життя,
Яка дає пізнати ЛЮБОВ, а не ниття.
Це сонячне проміння, яке осяє нас,
Коли серденько плаче, коли розлуки час.
Це радість та надія, заграва у думках,
Коли Господь лигенько колише на руках.
І тихо так шепоче, говорить, як завжди:
«Моя дитино люба, до мене ти прийди
І принеси, що маєш, усі свої жалі.
Віддай в Господні руки, і всі шляхи твої
Я радістю наповню, благословлю твій путь —
Лишень іди зі мною, зі мною поряд будь».
Духовна пуповина в людини лиш одна,
Й кому вона належить — вирішує вона.

Я не боюся смерті. Я — муслім.
Переді мною — лиш Аллаха страх.
Боюсь, що в Рай мені не увійти,
Коли в огні палатиме весь прах.
Боюсь, що діти не підуть за мною,
Що ця помилка, яка зветься «світ»,
Затягне їх багнюкою нічною,
Засмокче душі й обірве політ.
Моїх синів, що світлі, наче ранок…
О Аллах, дай мені і сил, і літ!
Щоб вивести на істини світанок,
Врятувавши від земних тенет.
Щоб не ішли моїм терновим шляхом,
Де тільки біль, розчарування й крик.
Де людство, оповите брудом й жахом,
У жадібності губить людський лик.
Де все пропито, зраджено, прогнило,
Де хтивість і дурман — усе під ряд…
Та над усім — Твоє пресвітле крило,
Твоя любов, що вилікує яд!
Вона тримає нас над цим обривом,
Огортає душі, мов святе тепло.
Ти любиш нас так ніжно і красиво,
Що прощаєш все, яке б життя не йшло.
Твоя любов величніша світів,
Ти — Той, Хто милістю туман долає.
Я знаю: Ти врятуєш моїх синів,
Бо Твоє серце всіх нас так кохає.

Вертайся, солодкоголосий,
На кін, на кіл, на брудершафт.
Ти чуєш, як уклінно просить
Чергова грішника душа?

Тебе не гріє погляд сонця –
Тебе пече його вогонь…
Зустрів ти дух сонцепоклонця,
Тож добре оціни його!

Чи марно жде душа ця спрагла
У супокої німоти?
Вона від мук уже засмагла…
Пробач її та відпусти.

Вертайся, солодкоголосий,
На кін, на кіл, на брудершафт.
Ти чуєш, як уклінно просить
Чергова грішника душа?

Тебе не гріє погляд сонця –
Тебе пече його вогонь…
Зустрів ти дух сонцепоклонця,
Тож добре оціни його!

Чи марно жде душа ця спрагла
У супокої німоти?
Вона від мук уже засмагла…
Пробач її та відпусти.