ДОДАТИ ВІРШ
АБО
  Лірика життя    ВЕДЕ СТЕЖКА ВУЗЬКА

ВЕДЕ СТЕЖКА ВУЗЬКА

Не рахую давно вже зіро́к,
Не цікаво, зізна́юсь, одній,
Стоїть досі,(без нас вже),місток,
Наші лавочки в па́рку пусті.

Ходжу всюди минулим одна,
До деталей усе огляда́ю,
Жаль, природа не все зберегла,
В її пам'яті й нас вже немає.

Поміж лип всі змужнілі дуби,
Вздовж ялинки стрункі край алеї,
Височать на могилах хрести…
Не ступала я біля твоєї.

Гіркі сльози тримаю в очах,
Не показую біль свій нікому,
Все ж радію я потай у снах,
Коли посмішку бачу знайому.

Якби голос почути зблизька́,
Чи здаля ти зміг би гукнути…
Веде стежка в глиб па́рку вузька,
Де по то́бі я зможу сплакнути.

25.06.2026.
Ганна Зубко

  Про життя    ВІТАМІНИ (гумореска)

ВІТАМІНИ (гумореска)

Забула смак чере́шень і више́нь,
Є в магазині та не по кишені,
Жила б без них іще не один день,
Але ж кори́сні — доказали вчені!

Мені достатньо глянути в їх бік,
Полюбуватись ягідьми на гіллі,
Як рве у відра з жвавістю сусід,
Коли звисають гарні всі, доспілі.

Хоч вітаміни я не їм — та п'ю,
Ношу з аптеки,
справді вони діють,
Одну до рота вранці покладу —
Й весь день щаслива,
ноги не німіють.

А череше́нь
за день би більш пішло,
Де економія була би і не знаю,
Замалу пенсію не зміню всеодно,
То ж вітаміни… в салі ще шукаю.

Усе поживне, кажуть, є у нім,
Твердішою ходою вже ступаю,
А я́гід тих не хочеться зовсі́м,
Та… кілограми зайві набираю.

22.06.2026.
Ганна Зубко

  Новинки    Етюд барвів слів

Етюд барвів слів

Рухаються люди по стежках,
На лавочці сидять відпочиваючи.
Книгу читаємо на ходу,
Щоб стиснути задокументовати події в хроніку.

Про людей, які боролися за свою свободу,
Хтось отримав допомогу,
І почав розвиватися далі.
Комусь дали або пораду.

Сьогодні жарко, а в парку чудово,
Фонтани веселяться і дзвінчить вода в струмочках.
Тепла вода і зволожує серця людей.
Хтось бажає зануритися в неї.

Прозора, як на долоні світиться люстерко.
Бачиш своє обличчя і дивуєшся, що ти є такий.
Тихий і спокійний день,
І троянди квітнуть на алеях міста.

Хтось лаванду і квіти продає,
Гарні витвори мистецтва маємо.
Славиться своїми умільцями Вінниця,
І розбитті машини евакуйовують на ремонт.

Батьки з дітьми відпочиваю,
Молодь ділиться своїми враженнями,
Хтось планує поступати в вищі навчальні заклади.
Сонце грається в небі.

І надію дає усім.
Є райські куточки для людей,
Дає спокій і мир в душі.
Любов творить дива.

Можливо, хтось находить загублену драхму.
І повертає своє кохання,
Реальні спілкування зміцнюють дружбу.
А поцілунки і гарні слова,- до з'єднання сім'ї.

Думки летять у вирій,
Голуби кружляють тут.
Пісні про любов співають вони,
Гарний і яскравий день літа.

Температура досягають максимуму ,
Повітря влажне і дихати легко.
Дерева вкриті листям,
Як велетні захищають нас.

Змінюються дні, а діти ростуть.
Чекаємо на нові дива і вражень.
Ділиться своїми думками треба,
Щоб Всесвіт і люди розвивалися.

І не загинув, а перетворився в різнобарвні відтінки вічності.
Земля рухається і люди живуть.
Вічний коловорот відбувається постійно.
Смерть, не завершує цей цикл.

Люди, як душі летять у небеса,
До домівки повертаються вони.
Тут розвивалися, а там звіт дають.
І славу і честь відають вони.

Співаючи і радіючи пред престолом Всевишнього,
Що обрели спокій від смуток.
Рани зцілилися і біль пройшла.
Зустрілися з своїми і радість принесла усім.

І вічний рух триває зараз.
Міра має свою ціну.
Мій незакінчений вірш,
Передаю з любов'ю ці слова Вам усім.

Денис Третяк 29.06.2026<br>Денис

  Новинки    Без відповіді

Без відповіді

Вокзал, валіза та нуль відповідей.
Куди поведе Провідник твій?
Чи то місце, де квітнуть троянди,
чи, скоріш за все, там, де таких, як ти, ненавидять.
Де таких, як ти, нищити вони мають бажання,
морально й фізично вбити тебе
як основу прагматичного переконання.
Прагнуть вони.<br>Юрій Подорожний (Yurii Podorozhnyi)

  Новинки    Місяць

Місяць

На небі місяць – головний фіксатор,
Нічних гріхів розгублених людей
Він бачить все: і зраду, і розплату,
І тінь чітку потрачених ідей

Йому так важко цей тягар тримати,
Й коли під ранок стихне шум нічний
Усі секрети йде розповідати
Життя нічного свідок мовчазний

В небесній келії, за вишитим туманом,
Його проходить сповідь головна,
Щоб змити все, що бачив під курганом,
І ввечері світити знов сповна

<br>Ігор Білецький

  Новинки    Час

Час

В'ється полем білий цвіт
Вітер в такт танцює
Де спішиш, безумний світ?
Мозок ледь працює

Час рахує кожен крок,
Стрілки б'ють по нервах,
Я роблю скупий ковток
В затяжних перервах

З-поза хмарок, люд втіша,
Сонце вже ставало,
А моя німа душа
Навіть не лягала

Як би змити цей наліт
З гіркоти і втоми,
Поки весь безумний світ
Корчить від судоми?

Не зупинить білий світ
Ритму свого часу
Він стирає кожен слід
Й обнуляє касу

В полі сіється трава…
Тут нема спасіння, –
Бо прийдуть збирать жнива
Нові покоління<br>Ігор Білецький

  Новинки    Все як треба

Все як треба

Бачиш зіронька сяє
Колишуться квіти
Весь цей світ нас кохає
Бо в ньому є ти
Бачиш як посміхаються
Ці діти в траві
Це звичайно обставини збігаються
Але ми такі ж смішні
Бачиш цього їжачка
Що біжить до своєї родини
Він знаружі колючка
А в середині в нього краєвиди
Теплий чай зігріває
Ти розумієш мою постодушність?
Слабкий вітер коси заплітає
Хочу навіки мати мудрість<br>Софія Банар

  Новинки    Закохався спасибіг

Закохався спасибіг

‎…
‎Пригадалась і так само завмер розум
‎Дійсно більше ніж четверта секунда
‎Скільки вже бачив на вулиці, відео, світлин, за життя, в різних українських містах, в серіалах, фільмах,
‎Буквально гарнішої за цю не бачив
‎Найкрасивіша дівчина
‎Вона, „Ти – космос", влоґ
‎Відстань, обмежена можливість доторку. Виклик почуттів, Пригода
‎Замиловуюсь на довго, бездумно
‎Холодний стіл для голови вже не холодний і порожній витік слини щастя
‎І як так 19!?                               Гадство
‎Авжеж старша, нікого иншого в житті не зустрічаю¡
‎Стільки жити, Мені 19
‎Одна хвиля Але з протилежного боку. у зорі
‎Абсолютність. Найгарніше волосся, усе
‎.. усе.. і коліно і кольори і плечі і руки і хвилястість волосся і білявість, дуже грані очі, обличчя і є абсолютність
‎Завзяття У Голосі, Емоційність, Контури І Контури Одягу, істероїдність.. Жестикуляція )_:_)
‎Ти ідеал майже окрім одного.
‎У тебе в житі лажі бери ну це вже ні
‎Вона надихнула мене бути кращим, тим ким хочу бути
‎У ту мить я буквально змінився.
‎Щасливе Життя те Бажання
‎Приєднатись до неї побуту, її атмосфери, заклопотаної–безтурботности
‎Завзяття її зачаровує.
‎НЕймовірне ПІднесення.
‎СПравді ЯК ЗАкоханість.
‎Написав Ог! бо коментарем таке ненормально писати це страшно,
‎подякував
‎Ця дівчина змінила моє життя.
‎Коли вона пригадується я відчуваю щастя та вдячність


‎жестикуляція… в 3


‎04.01.26
‎<br>Кость Гірчиця

  Філософські    Дзеркальна вись

Дзеркальна вись

Тримає небо землю у долонях,
і дивиться у глибину морів,
де б’ється час в коралових безоднях
і служить за колиску — для штормів.

Внизу мовчать затоплені комети,
загорнуті в холодний шовк води,
а вись пряде з хмар ватні силуети,
і вітер креслить на піску сліди.

Цей світ — бурштин, де запеклися зорі,
де океан — це лінза для планет.
В нім миготять планктони неозорі,
Затягують у глибину тенет.

Земля вдихає космосу густого,
Корінням проростає у блакить,
а небо п’є із чаші дна морського
солону і прозору, вічну мить.

Там риб сріблястих фосфорні фігури
ведуть розмови крізь німу ропу,
і магми древньої чіткі скульптури
із неба тягнуть крижану сльозу.

Там замість хмар цвітуть підводні рифи,
де глибина — це вивернута вись.
На час нанизують все нові міфи,
ті кораблі, що в мулі запеклись.

Планети пульс під плавниками б’ється,
а небо гріє цей солоний світ,
колише тихо у долонях землю —
застиг молекул нескінченний біг…

30 червня 2026 р.

  Воєнні    На нулі

На нулі

Мерехтить у зіницях залізо і сліпить утрата,
Небо тисне на груди, мов кришка із дуба труни.
Ми повземо крізь морок, де кожна секунда — засада,
І вростаємо м’ясом у дикі закони війни.

Ми йдемо крізь вогонь — в нім зростає руйнація смислу,
Де обвуглені душі шукають у пеклі прохід.
Ми тримаємо в жилах реальність, холодну і стислу,
І крізь пальці стікає, солоний, запечений піт.

Рве кордони і простір, шматує ріллю переплавка:
Замість серця у ребра тепер гуркотить автомат.
Кожен спогад старий ріже мозок — вривається правка,
Кожен день на нулі — лотерея й жорстокий диктат.

Ми забули про спокій, ми стали шматками граніту,
Тут запечена пам'ять і в попіл згорають слова.
Ми в окопи затоптані, в чаді не бачимо світу,
Тільки лють кипить в жилах й лишається досі жива.

Проростають крізь шкіру титанові гільзи і втома,
Новий софт завантажено в череп під гуркіт гармат.
Ми ніколи не будемо тими, що жили удома,
Бо у кожному з нас закипає залізо й булат.

29 червня 2026 р.

[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]