Наш мозок еволюційно запрограмований шукати найпростіші та найшвидші шляхи обробки інформації, і мова ідеально підходить для цього.

"Ми окремі, як два континенти"
"Ти не кажеш мені компліменти" –
Вирішують проблеми через рот
Відразу попадаючи в цейтнот.

Адреналін вихлюпує у спорі –
Не кожен знАйдеться в такім розборі.
За словом слово… і здобудуть двоє
Квітуючу вербальну параною.

Ми швидше віримо словам – не діям.
Слова нам значно ближчі, ніж події.
Вони мерщій лікують наші рани,
Аніж тюльпани, торти і романи.

Так, обіцянки викликають схильність
До емоційного кредиту: пильність
Притуплена, плекаючи надію,
Що збудеться оте, про що я мрію.

Слова дають ілюзію контролю:
Чіткі думки безпечніші доволі
Хаосу дійсності, реальності і яви,
Та ще і простір відкривають для уяви.

А лестощі – ілюзія безпеки –
Дешевий дофамін без іпотеки.
Тому достатньо легко їх сприймати…
А дії треба аналізувати.

Вони ж бо вимагають розуміння:
Аналіз їх – таке складне уміння! –
Та ще й обмежується браком часу,
Потуги і життєвих сил запасу.

Тому слова упевнено й доречно
Долають вчинки. Світ цей небезпечний:
Творець ілюзій і майстерний лжець
Завжди здобуде лавровий вінець.

27.05.2026

Люблю бувати на вокзалах.
Отут життя своє снує,
Як павутину у підвалах,
Звичайний мир, проста громада,
Яка дає країні ладу,
І без якої світ не є
Самодостатнім, досконалим,
Зухвалим, вдалим і повсталим,
Коли він голос подає.
Йдуть молоді і бородаті,
Тверезі йдуть, ідуть піддаті,
Веселі, злі, невинуваті…
І винуваті також є.
Я їх люблю. Не знаю навіть
За що їх можна так любить?
Яка між нами сила править,
Що серце в грудях так щемить?
Мені їх шкода? Ні, не шкода!
Мабуть, приваблює природа
Буття людського в час війни.
Як призвичаїлись вони
До цих тривог, до переїздів,
До сумом сповнених під'їздів,
До днів народжень і до смерті,
До спогадів, що ще не стерті
У кожній пам'яті живій?
І всякий, хто отут товчеться,
Себе боронить, не здається
І, може, мріє про ту мить,
Яка усіх благословить.

А іноді – хвилюючо яскраве,
Коли здіймає сонячна заграва
Тваринні почуття. ВогнЕнний сонця схід
Бентежить у душі потужний світ
Ілюзій і Оман.
Карбує і мережить!

Що від Бентеги до Життя належить?
Мо' Сумнів, мо' Вагання, Недовіра,
Підозра до Агресії й до Миру,
Експансія і Злість?
Живи потиху
І віднайди в буденщині Утіху.

Вечірня тиша сплітає мрії з теплом
Тихесенький вітер шепоче за склом.
І зірки блищать у чарівному небі,
Де світлі надії живуть лиш для тебе.

Вечірня тиша загубить печалі,
І ніжно обійме серце вуаллю.
Вечірня тиша пробудить любов,
І ніжністю вкриє доріженьку знов.

20.06.2026, Івушка Моргентал

Живе на світі добрий блукач,
Постійних «перлів» шукач.
І мудрує, і дивує,
Зорі в небі всі рахує.

Йде в безмежжя світлих мрій,
У далеку путь мерщій.
І захоплює весь світ,
Мов багряний той зеніт.

Живе на світі хвацький блукач,
І часу, і мрій шалених шукач.
Шукає, шукає — знаходить,
І щастя до нього приходить!

Тож задуматись варто і нам, читачі,
Куди приведуть нас "власні ключі"!
20.06.2026, Івушка Моргентал

Музика надихає, музика ранить,
То ніжно підносить, то в вирій злітає.
Буває засмутить і сльози потоком
Та все, як завжди, обернеться уроком.
Чуттєвим на стезі музичній нелегко,
Та світло мелодій веде нас далеко.

Бувають нотки, мов подих душі
Що тихо бринять у вечірній тиші.
То смутком огорнуть, то крила дадуть
І все ж вони стежку в житті віднайдуть.
Тож чуттєвим на стезі музичній нелегко,
Та мелодія серця приведе нас далеко.

22.06.2026, Івушка Моргентал

1. Безмежжя простяглося в кілометри,
Ілюзії розвіялись в моментах,
Свого життя ми – режисери,
І глядачі своїх концертів.

29.05.2026, Івушка Моргентал

2. Тихоплин несе думки у далеч золотаву,
І огортає днину ніжністю ласкаву.
Вабить, вабить та не тліє,
Радістю він душу гріє.

19.06.2026, Івушка Моргентал

3. Осонцений простір милує і тішить,
Сонечко гріє і трішечки сліпить.
Промінчиком теплим торкається серця,
Мов художник пензлем малює безсмертя.

20.06.2026, Івушка Моргентал

В шикарній зелені все тоне,
В яскравих променях сади,
Красою літо наче дзвоне
Та я фанатка простоти.

В осінніх днях її лиш бачу,
Серед туману і дощу,
Час, не задумуючись, трачу
На ту ідилію просту.

Для оптимістів, бо веселе,
Підходить літо, якось так,
А мені сум дорогу стеле,
Іде зі мною на контакт.

Там, де простіше — там миліше,
Чи угорі, чи на землі,
Навіть тоді, коли пізніше
Злітають в небо журавлі.

Вслухаюсь в шелест поріділий,
Красу вишукую просту,
Де інший колір, поруділий,
Покритий краплями дощу.

21.06.2026.
Ганна Зубко