ДОДАТИ ВІРШ
АБО
  Пори року    Літо

Літо

Купалося сонце в блакитному небі,
І хмари гойдались в небесній красі.
Легесенький вітер колише всі трави,
Й співають натхненно дзвінкі солов'ї.

Літечко вабить і літечко кличе
У щедрі обійми квітучих полів.
Там маки квітують, голівки здіймають
І пахне лаванда на всі манівці.

Ромашечки в полі уже усміхнулись,
Неначе дівчата у білих вінках.
Волошки синіють, мов очі бездонні,
А щастя літає на теплих вітрах.

Дзвеніли струмочки і серце співало
Душа одягала червоні коралі.
Літу раділа , у небо злітала
Здіймалась туди, де мрії збувались.

29.06.2026, Івушка Моргентал

  Новинки    Палай мала в бездонні ночі

Палай мала в бездонні ночі

Палай мала в бездонні ночі
Горять слова в устах твоїх
Щоб позбутись всі ті ночі
В яких сльоза твоя бренить
Гори палай щоб знав тут кожен
Що тебе не легко провести
Нехай дивлячись всім в очі
Згорала їхня впевненість в собі<br>Malyn1se

  Новинки    ***

***

Падає тіло. Трава, тепла шкіра,
мляво
Сік течії вабить смерть. Лежачи
діти. Сковані
рухи. Мариться
ляля в розбитій, чужій
голові. Лається смерті
швидкий, тихий шепіт
тягнуться
щупальця до ніжних ручат
червоне марення
промені світла
фари. Десь здалеку
миготять<br>Арі Квітка

  Новинки    Так. Це секта та моя…

Так. Це секта та моя…

Так. Це секта
та моя
і в цій секті
тільки я.<br>Олексій Пекун

  Новинки    Дивний дотик

Дивний дотик

І відчула дивне почуття,
Неначе крик із небуття.
Що це може бути,
Може хтось кидає в серце прути?
Можливо це здалося?
Що хтось чіпав волосся…
Цей дотик,наче справжній
І не пам'ятаю слів вчорашніх.
Що зі мною? Що це?!
Вже зайшло і сонце…
А я досі як не своя!
В чому тут провина моя?
Навіщо мені цей крик із небуття…?<br>Діана

  Лірика    І глухне канонада

І глухне канонада

Болото тягне чоботи на дно,
Січе осколок, лається вся рота.
Бліндаж без покриття живе давно,
Там суміш — із заліза, крові й поту.

Порожні гільзи сипляться до ніг.
Навколо берці в жирному мазуті.
І раптом з пітьми погляд — іскри крик
у цій заляканій, залізній люті.

Рука спіткнулась на сухій щоці.
Вона стирає бруд і кров з обличчя,
Мов біле світло у нічній ріці.
Світ занімів — замкнулося сторіччя.

Вони затиснуті в болотистий окоп.
Немає слів вигадливих. Лиш порох.
В його зіницях — дикий автостоп,
В її очах лише мовчазний сполох.

Він чує її подих через дим.
І бачить її шкіру в проріз маски,
Вона у мить для нього стала — всім,
Немає тут ні щастя, ані казки.

Взяв її руку. У долонях стис.
Вони не клялись — глухне канонада.
І прихилилася, і погляд вниз —
Затихло все… У серці — серенада…

29 червня 2026 р.

  Про життя    Двобій фракталів

Двобій фракталів

Зіткнулись два фрактали — дві стіни,
Два абсолюти в радіусі его.
Він — із бетону, криці і вини,
Вона — скляного глянцевого Лего.

Ніхто не ступить вбік із тих орбіт,
Де кожен сам собі і вісь, і всесвіт.
У нього в пальцях — лиш арктичний лід,
У неї в серці — кригоходу плескіт.

Вони не разом — кожен сам-один,
Заперті в свої дивні хмарочоси.
Він міряє секунди до сивин,
Вона вплітає сивину у коси.

Руйнує простір спалах двох недуг,
В нім кожен прагне бути лиш останнім —
Два дзеркала, що вигнулись у круг,
І відбивають власне полювання.

Напруга струму перейшла межу,
І тут закони фізики безсилі.
Не викресали іскру куражу,
А вибухнули в тротиловій хвилі.

Сліпучий спалах. Стогін і колапс.
Два всесвіти розпалися на кванти.
Все те, що так ретельно будувалось,
Злетіло в небо. Зникли їх гіганти.

Лишився попіл, антрацит і ртуть,
І радіація січе реальність.
Титани, ті на компроміс не йдуть —
Ламаються у кристалічну крайність.

29 червня 2026 р.

  Філософські    Ще вчора – Сьогодні…

Ще вчора – Сьогодні…

От що робити, коли тебе несе життя,
Зі швидкістю патронів з кулемета?!
Ще вчора, ти був жваве, мале дитя,
Сьогодні – повільно змінює старіння…

Ще вчора, грався з дітками в піску,
Сьогодні – носиш його в мішку на спині…
Ще вчора, ти дивувався новому дню,
Сьогодні – дивуєшся сумним новинам…

І так злетить усе твоє життя —
Як куля, що неодмінно впаде,
Туди де морок, і сира земля,
Або туди де світло, що не згасне…

  Лірика    І глухне канонада

І глухне канонада

Болото тягне чоботи на дно,
Січе осколок, лається вся рота.
Бліндаж без покриття живе давно,
Там суміш — із заліза, крові й поту.

Порожні гільзи сипляться до ніг.
Навколо берці в жирному мазуті.
І раптом в пітьмі погляд — іскри крик
у цій заляканій, залізній люті.

Рука спіткнулась на сухій щоці.
Вона стирає бруд і кров з обличчя,
Мов біле світло у нічній ріці.
Світ занімів — замкнулося сторіччя.

Вони затиснуті в болотистий окоп.
Немає слів вигадливих. Лиш порох.
В його зіницях — дикий автостоп,
В її очах лише мовчазний сполох.

Він чує її подих через дим.
І бачить її шкіру в проріз маски,
Вона у мить для нього стала — всім,
Немає тут ні щастя, ані казки.

Взяв її руку. У долонях стис.
Вони не клялись — глухне канонада.
І прихилилася, погляд униз —
Затихло все… У серці — серенада…

29 червня 2026 р.

  Лірика    І глухне канонада

І глухне канонада

Болото тягне чоботи на дно,
Січе осколок, лається вся рота.
Бліндаж без покриття живе давно,
Там суміш — із заліза, крові й поту.

Порожні гільзи сипляться до ніг.
Навколо берці в жирному мазуті.
І раптом в пітьмі погляд — іскри крик
у цій заляканій, залізній люті.

Рука спіткнулась на щоці сухій.
Вона стирає бруд і кров з обличчя,
Мов біле світло у нічній ріці.
Світ занімів — замкнулося сторіччя.

Вони затиснуті в болотистий окоп.
Немає слів вигадливих. Лиш порох.
В його зіницях — дикий автостоп,
В її очах лише мовчазний сполох.

Він чує її подих через дим.
І бачить її шкіру в проріз маски,
Вона у мить для нього стала — всім,
Немає тут ні щастя, ані казки.

Взяв її руку. У долонях стис.
Вони не клялись — глухне канонада.
І прихилилася, погляд униз —
Затихло все… У серці — серенада…

29 червня 2026 р.

[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]