Поскрипував ясен побіля дороги,
І втома вечірня тулилась воріт,
Втомилися й руки, і очі, і ноги,
Що мають немало прожитих вже літ.
Не віриш у старість, поки́ не відчуєш
Кволість у тілі та шаркання ніг,
І планів ніяких уже не будуєш,
Коли зависоким здається поріг.
Коли вона встигла?..
Хіба це зі мною?..
Чого причепилась?..
Як з нею іти?..
Вся майже позаду дорога лишилась,
Але завжди поряд тривожні думки́.
19.08.2026.
Ганна Зубко
