Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Летять вітри крізь павутину ліній, Твій силует зникає у дощі. Лягає ніч, як сивий, тихий іній, На дзеркало розбитої душі. І за хвилиною біжить хвилина, Рахують кроки відчаю й межі. Знесе минуле із хвилин лавина — І ми тепер — далекі і чужі. Вже гаснуть зорі, захололі, дальні. […]

Хтось плаче, а хтось скаче, Хтось радіє, інший горе бачить. Біль і смуток, та не гори — Отакі життя узори. Плаче, плаче, не сміється, Хоч у грудях серце б'ється. Біль із серця проганяє, Та вона наздоганяє. Плачу, плачу, усміхнуся, Горем я не поділюся. Плачу, плачу, усміхнуся, Вранці знову […]

Душа Душа вночі скидає тіло І лине вільна в простір снів — Туди, де зірка затремтіла Над плесом тихих дум і слів. Вона летить, легка й прозора, Повз хмари, вежі і мости — Де в ніч вплітаються узори Чужої дивної краси. Там плин часу, небесні храми, Зникає біль, […]

Горить свіча, і тіні на стіні Танцюють свій таємний, тихий танець. В її палкому, тихому вогні Згорає дня минулого багрянець. Стікає віск, неначе дні людські, Краплинами зажури і чекання. Думки летять, глибокі і легкі, Крізь ніч німу до самого світання. Допоки гніт тримає цей вогонь, Є час для […]

Цокотіли зуби, немов кастаньєти, коли Смерть сідала на краєчок ліжка. «Ну, привіт, — сказала. — Вже згортай намети. Твій інсульт — це крапка, а не передишка. А Душа крізь морок, крізь глуху затерплість виштовхала з себе неслухняне слово: «Ні, стрибай назад, Смерть, в свою безнадійність! Я іще не […]

Не вгомониться дощ ніяк, Мені то що, із ним я дружу, Під ним пройтися --- це пустяк, Ще й уступити у калюжу. Із листя краплями на мій Піджак сповзає потихеньку, А я у пам'яті своїй, Біля гусей, маленька. Неначе бачу чобітки, Які стара́нно миє хвиля, В руках зелені […]

Ідемо по життю крізь сміх і сльози, Крізь чисте небо, темінь і грозу, Крізь літо й зиму, крізь вітри й морози, Вплітаючи і осінь, і весну. То тонемо у відчаї і горі, То знову віднаходимо свій шлях. Шукаємо в пітьмі далекі зорі, І маємо надію у серцях. Час […]

Я мову знав би «харашо», Якби спілкувався я щоденно, Якби-то Шелест не пішов, Якби Щербицького взяла екзема. Десь у суцільній тій імлі, Де особистість віднайти так важко, З’являлись паростки живі, Які любили рідний край — завчасно. Ми всі були в одній сім’ї, Жили єдиною юрбою, Тут головне — […]

Розгубила всіх друзів своїх, На тернистій життєвій дорозі, Пригадався лиш декого сміх, Інших голос згадати не в змозі. А за колір очей промовчу, Пам'ятаю все ж колір волосся, І чорняву, й русяву косу, І як стигле пшениці колосся. Помінялися зачіски всі, На короткі і стильні, бо ж місто, […]

Все не мала для друзів часу́, Всю себе для сім'ї віддавала, Тепер дружбу вже ту не знайду́, Що була така справжня, цікава. Стерла пам'ять адреси усі, Імена лиш одні пам'ятаю, І дівчата, подружки мої, Як тепер я вас розшукаю? Не ті прізвища -- значить це все, Не зійдуться […]

Крізь товщу днів, буденності і шуму Я опускаюсь в тихий океан. Туди, де спить моя прадавня дума, І тане слів несказаних туман. Там світло ллється тихим переломом, Крізь воду сонце спалює жалі. Душа стає затишним, теплим домом, Укритим від холодної землі. На дні душі — корали із надії […]

Крізь товщу зим, крізь глухомань перонів, Де кожен крок вимірював конвой, Упала тиша в дзвони телефонів, І вийшов з тьми вагонів мій герой. Ми йшли наосліп, як крізь мінне поле, Де кожен погляд — вибух чи обвал. Зустрілись там, де крижане ніколи Переросло у грозовий причал. Слова ламались, […]