Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Життя просочується крізь життя, Збагачує й біднить одночасно: То швидко, то повільно дні летять, Бридке буває, і бува прекрасне. Сім'я - не просто четверо людей, Чи троє а чи двоє - без різниці, Сім'я - це біль і радість із грудей, Емоції, розширені зіниці. Дорослий може в ній […]

Життя просочується крізь життя, Збагачує й біднить одночасно: То швидко, то повільно дні летять, Бридке буває, і бува прекрасне. Сім'я - не просто четверо людей, Чи троє а чи двоє - без різниці, Сім'я - це біль і радість із грудей, Емоції, розширені зіниці. Дорослий може в ній […]

Упало небо в філіжанку кави, Лягають зорі на блискуче дно. Я відкриваю в гущі нові глави, Шукаю в ній — між «буде» і «було». Там прокидаються забуті міфи, Там Одіссей шукає свій причал. Він мчить крізь темні води й хитрі рифи, Щоб розгадати в гущі свій фінал. З […]

Уламки в рядку — лиш пустий гуркіт грому, Ці списки, як мова німа і сліпа. Обірвані фрази, немов крики з трюму. Розсипані й знищені слів дзеркала. Ні форми, ні такту — струмочок холодний. Верлібр, немов розсип іржавих гвіздків. Він бродить у прозі, мов привид голодний, Не те і […]

Грав у доміно ? Чорно-білі там кості... До перемоги шляхи в нім непрОсті, Та бУло би складніше значно грати Аби багатобарвні кості взяти. Багато кольорів ускладнять гру: Червоне з синім скласти не пасує. Зелене 5 і чорне 5 - стій-но, тпру! - Така багатомірність нас вполює. Суспільства і […]

Стихія скована в тюрмі скляній, колись трощила і ковтала скелі: мов муха, що застрягла в бурштині, — цунамі спить у золотій купелі. Скувала лагідна густа смола вали скажені, що збивали піну. На дно тягуча ласка затягла і кожну клятву, і мою провину. Сховались в кристалічний моноліт, зацукрувалися гріхи […]

Ще темінь світ до ранку не пускає, а він кричить — ламає тишину: проклятий півень горло надриває — із тишею та сном почав війну. Немов спокути за провини хоче, чи повернути совість за гріхи — він так завзято й пристрасно клекоче, що в шоці навіть небо та зірки. […]

Там, де каміння пам’ятає грози, де вітер розмовляє із пітьмою, печуть у жмені втомлені морози й вертаються наповнені весною. Шепоче вітер: «Досить. Не здолаєш. Тут навіть птах у вись не здійме крила». Крізь чистий лід зерно землі палає і пробиває моноліт ця сила. Ламались блискавки об ребра ночі, […]

Навіщо день розсипав срібні роси, Якщо їх вип'є спрагла тінь трави? І вітер заплітає сиві коси Старій вербі над плесом самоти? Навіщо грім у хмарах меч гартує, Який спалахує й зникає без сліда, А чисте серце вірить і мандрує За обрій, де очікує біда? Навіщо зорі вишивають небо, […]

Між небом і землею — лиш струна, Яка гойдає тишу золоту. А місяць, мов срібляста самота, Вплітає сиві нитки в пустоту. Між небом і землею плине час, Як річка, що не знає вороття. Пил зоряний спадає поміж нас, Мов вічність шле листи крізь забуття. Торкнеться хмара стиглого зерна, […]

Тінь відлітає у прірву похмуру, Вітер рве й топче високу траву. Час б’є каміння фортечного муру, Кидає з розпачу в серце стрілу. Слово, що кинули зопалу вгору, Колом іде через ніч і туман. Вчепиться ціпко в сумнівну опору, Стримає серце, немов талісман. Світло і спокій, що роздано людям, […]

Бій виграний. І вибухає тріумф! Фортеця впала. Знищено мости. Він дивиться на спалену пустиню, а там — ні вороття, ні слів «прости». Шалений танець. Тупання ногами. Любов лежить у тьмі холодних снів. І ллється трунок у фіналі драми, де в серці тиша із віджилих слів. Його обличчя — […]