Я забираю в осінь літні дні
і ночі зоряні, що пахнуть медом.
В клубок мотаю промені легкі
між теплим мохом і холодним небом.
Настояний на чебреці туман
в горнятко з порцеляни тихо ллється.
Загорнутий в затишний кардиган
уранці серпень кошеням сміється.
Вже не тріпоче листя, а мовчить,
кидає тінь на сонні підвіконня.
І кожна тепла і застигла мить
тримає літо бережно в долонях.
Нехай приходять вересневі сни,
я збережу їх в бурштиновім чаї
і до самої білої весни
мене цей чай від стужі зігріває.
16 серпня 2026 р.
