Із сонма зір застиг скляний оркестр:
Ряд білих клавіш — краплі порцеляни.
Крізь ночі ллється звуків тихий плеск,
Лишаючи на небі світлі рани.
А знизу плесо — сонна срібна ртуть,
Ковтає тих мелодій спад та зльоти.
І на глибинах, де соми живуть,
Вже чорні клавіші складають ноти.
Там, у воді, народжується сплав
Із темноти й дзеркального латаття.
Усесвіт догори ногами впав,
Щоби у мулі віднайти багаття.
Там космос розчинився у воді,
І став густим, немов медова тиша,
І тіні риб, мов привиди бліді,
Підводне соло хвилями колишуть.
Оркестр. Подвійні флейти у пітьмі,
Де верх лунає, а глибінь відлунить,
Реальності — дзеркальні і німі.
Ніч. Зорі. Глибина бездонна… Струни…
19 серпня 2026 р.
