Розчарувань намотаний клубок,
Що закотився в схованку під ліжко.
Він там збирає пил чужих думок
І шелестить, немов забута книжка.
Його ніхто не хоче розплести,
Бо нитки перегнили від чекання.
Там замість вовни — спалені мости
І попелясті, згаслі сподівання.
Його огортує мовчання й тьма,
Там павуки плетуть шовкові сітки —
Прощання з тим, чого уже нема,
Та неможливо вибратися з клітки.
Боїшся з ліжка опустить ступню
У ту глибоку, непідйомну втому.
Бо вимагає цей клубок платню
За те, що не розкажеш ти нікому…
17 серпня 2026 р.
