Вони збирали зиму в рукави
І гріли пальці об холодні зорі.
Де бракувало слів, вони жили
В єдиному дзеркальному просторі.
Він бачив тишу у її очах,
Вона ж пила його гарячі тіні.
Іскрилася дорога в ліхтарях,
Якою йшли, усупереч рутині.
Там розсипалась логіка у сміх,
Коли від суму зацвітали стіни.
Вона тримала його тихий гріх,
А він молився на її колінах.
Вони не знали, де останній крок,
А час вперед летів і йшов назустріч —
Знов зоряної вічності виток.
І… Очі. Погляд. Видих… Знову зустріч.
14 серпня 2026 р.
