Дерева голі, без вбрання,
Скинули одяг, мов нудисти.
Літає містом лиш сміття,
Й вкриває все пожовклим листям.

Самотній двірник у дворі,
Махає довгою мітлою,
І щось бубнить собі під ніс,
То матюкається з собою.

Він день у день мете мітлою,
Немає тому ні кінця, ні краю,
А дощик ллє, а вітер дме,
І він захекався від втоми…

Під стріхою набились горобці,
І набундючившись сидить ворона,
Собаки мокрі та брудні,
Не думають про охорону.

То добре кішкам, крізь вікно
Спроквола те все оглядають.
У хаті сухо і тепло,
Ще й мордочку у шерсть ховають.

Лягає на шляхи туман,
Хоч око виколи — не видно,
Машини йдуть як на таран,
Скрегіт металу… Боляче і прикро.

Комусь та осінь дійсно золота,
Бо виллється ще в не в одну копійку.
Додам до чаю коньячку,
А можу випити горілки.
30.10.2025 сатира

Щось панове, осінь ми перехвалили,
А тумани? А дощі?
А короткі дні? А довгі ночі?
Не подобається це все мені.

Падають гілки, а то й дерева,
Б’ють автівки та шибки,
Що не місяць, то одні нам нерви,
Осінь, осінь – де взялася ти?

І дитя не вийде на майданчик,
Гойдалки всі мокрі та бридкі,
Горобці, синиці, голуби, ворони,
У сміттєвих баках риють мов бомжі.

Осінь геть оманлива та вередлива,
Сонце вигляне за хмари? Чи дощі?
Парасольку брати із собою?
Я собі не можу ради довести.

А ще треба дітям бігти в школу,
Хоч не сильно люблять це вони,
Краще на дивані, задерти ноги,
Й цілий день сидіти в мережі.

Осінь, осінь, тебе переоцінили,
Ти від гордощів не знаєш, як себе вести,
То ти лагідна, чарівна та зваблива,
То бридка, холодна, геть вже від нас йди.
29.10.2025

Два місяці осінь і листопад,
Осипалось все листя, мов зорепад,
Настали довгі ночі та сірі дні,
Де вересня теплі очі, де жовтень у красі.

Ми щойно так раділи та бавились з тобою,
Але в останній місяць ти не взяла з собою,
Ні жовтня різнобарв’я, ні вересня тепла,
Ти з кошиком пустим до грудня підійшла.

Два місяці осінь і листопад,
І погляд не зачепиться за голий сад.
Ідуть дощі з крупою у ночі,
Дерева гіллям стогнуть, як ті бранці.

Здійнялись би у небо за криком журавля,
Та не пускає коріння знайти собі тепла.
Ти та ще чарівниця, привабиш красотою,
А як розчулимо погляд, то гониш нас мітлою.

Не справжня позолота в осені бува,
І хоч вона і жінка, а все ж таки вдова,
Буває і пригріє, і голову кружить,
Але за мить забуде й хурделиця свистить.

Оманливі красою краплинки навкруги,
Блищать мов діаманти, холодні та легкі,
Зриваються із вітром, летять за комірець,
Який же ти огидний, останній місяць-мрець.
25.10.2025

Розлились по небу фарби кольорові,
Відпустили небо холодні дощі,
Усміхнулось сонечко променем ласкавим,
І радіють сонечку дорослі та малі.

Маляр фарби носить, червону та жовтаву,
Наділяє рясно дерева та кущі,
Тільки смарагдового він зовсім не має,
Все дісталось літу та буйній весні.

Ненадовго сонце небом покотилось,
Не надовго літо бабине прийшло,
Тим, хто забарився, з літом не простився,
Осінь ще на час затримала тепло.

Як за обрій глянеш, там в ряди шикуються,
Хмари чорно-сірі, наповнені дощем.
Вітер напинається, над хмарами знущається,
Хоче поглумитись над погожим днем.

Хай ще зачекає, хай ще потримає
У своїй кишені хмари та дощі.
Дасть помилуватись красою золотою,
Що дарує осінь в ці щасливі дні.
17.10.2025

Завітала осінь в наше дивне місто,
Принесла з собою вітер та дощі,
Закружляло листя жовтою юрбою,
Сиплеться на місто в дикім вихорі.

Сірі хмари щільно затягнули небо,
І на голих гілках мокнуть горобці.
Ґави на дорозі міряють калюжі,
І будинки дивляться — наче ті сліпці.

Зрідка бачать сонце і блакитне небо,
Мокре та холодне скло вже не блищить.
Поодягали люди чоботи та куртки,
Ховаються люди у теплі плащі.

Парасольок зграї місто укривають,
Різнобарв’ям хочуть сонце відродить.
Тільки ці маленькі цяточки яскраві
Не замінять сонце та неба блакить.

Осінь завітала, осінь закружляла,
Розгулялась нині — це її пора.
Хай ще хазяйнує, листя пофарбує,
Поки не скувала холодом зима.
25.09.2025.

Все не давав
споко́ю пелюстка́м,
За цвіт із вітром
дерево боролось,
М'яка мелодія
тихесеньким струмком
Мене догнала
із вікна чийогось.

Встелило небо
скрізь голубизну,
Сильніше сонце
пригрівати стало,
Приймаю все,
радію за весну́,
Й зраділо птаство —
скрізь защебетало.

Трава росте,
в покосах десь лежить,
Густіє листя,
квітне все довкола,
І новий день
у часі тормози́ть,
Що довший вже —
історія знайома.

04.05.2026.
Ганна Зубко

Дні все ближче підходять до літа,
Все теплішає в річці вода,
Хоча цвітом весна оповита —
Недостатньо у неї тепла.

Незначний уночі, але „мінус",
Прохолодно удень, хоча „плюс",
Незабаром коситимуть сіно,
Але холод не йде, наче вгруз.

Зранку сонце, дощ вщух– і добре,
Може трохи добавить тепла,
Ледь помітно спадає цвіт,сохне,
А була ж така пишна весна!

27.04.2026.
Ганна Зубко

Весна розквітла, наче дівка,
В букетах пишних вся, вінках,
Руки́ торкнулася ледь гілка,
У ніжно-білих пелюстка́х.

Цвіте кульбаба рясно-рясно,
Квітують вишні, теж рясні,
Прийшла весна цього́річ вчасно
Та прохолодні її дні.

Лиш зрідка сонце світить-гріє,
То хмуре небо, то ясне́,
Як незабудка голубіє,
То по-дитячому сумне.

А вільний вітер — той ще вітер,
То опускався, то злітав,
Калюжі висушив, мов витер,
Тумани куряви здійняв.

24.04.2026.
Ганна Зубко

У два ряди квітучі вишні,
Іще сусідські край межі,
Всі білосніжні, дуже пишні,
Краси не бачать лиш чудні.

Рожевим скоро вже розквітне
Крислата яблуня в садку,
І деревце поряд тендітне
Буде в рожевому вінку.

Садки вздовж вулицею далі,
З роже-білих всі сплетінь,
Уже цвітуть в моїй уяві,
І так вже кілька поколінь.

24.04.2026.
Ганна Зубко

Знову вітер у білім тумані,
Знову дощ на його пелюстка́х,
Нареченими вишні убрані,
В вишива́нках та у вінках.

Дні холодні, холодні ранки,
І занадто рухливі вітри,
Полиняють ті вишива́нки,
Не так пишні бу́дуть вінки.

26.04.2026.
Ганна Зубко