Між нами — десять років, наче міст
Між досвідом і юною весною.
Та у коханні не рахують літ,
Коли ти серцем поруч зі мною.
Тобі — двадцять. Світ в твоїх руках.
А я вже знав і шторми, і розломи.
Я там лишив колишній свій причал,
А тут знайшов тепло і справжній дім.
Ти стала світлом у нашому домі.
Два роки разом — крізь вогонь і дим,
Крізь дні тривожні, довгі, безсонні ночі.
З тобою я знов став самим собою,
Бо бачу цілий всесвіт в твоїх очах.
Ти подарувала диво з усіх див —
Маленьку доню, нашу Соломійку.
Заради вас крізь туман я йшов,
Тримаючи життя крихку надію.
Вона — наш подих, наше тепло,
Твоє продовження і мій берег.
Я вдячний долі, що б там не було,
За двері, відчинені в моє серце.
Я старший, так. Я буду твоїм щитом,
Твоєю скелею супроти вітру.
Ми цей всесвіт пишемо удвох —
Свій шлях живий, яскравий і відкритий.
Дякую, люба, за силу твою,
За мудрість у двадцять і вірність щиру.
Я поруч. Я люблю. Я встою.
Бо наша сім’я — незламна й неймовірна.
Найкращий чоловік та батько💖
Наша опора та підтримка😘😘😘
Ти гордість наша
Як красиво вмієш висловити свої думки, молодець
Молодець
Ти молодець
Вона не розуміє його…
Вона просто плавить йому мізки
І робить невдоволене обличчя,
Коли він її просить: не роби такого.
Вона не розуміє і продовжує.
Як йому терпіти це все?
Він уже не витримує, він кричить,
Він виражає своє невдоволення,
А вона не хоче його розуміти
І говорить, що це він не розуміє,
І просто продовжує.
Вона не розуміє його…
І не береже, і не хоче.
Вона думає, що так повинно бути,
Але він просто хоче спокою,
Щоб ніхто не ліз йому в мозок.
Він її кохає, але вона йому не вірить.
Він їй вірний, але вона знаходить
Купу необґрунтованих звинувачень.
Вона потім сердиться, що він її ображає
Та говорить грубі слова.
Вона не розуміє його, бо вона ще не доросла.
Вона не розуміє, до чого вона йде…
Її малолітні викидони доведуть до розлуки…
Тому що від її вогняного кохання
Плавляться лише мізки, а серце холоне.