Ніч люто рветься на дрібні шматки,
Бетон ковтає власний крик і дим.
У вирвах задихаються зірки,
І дім стає раптово нічиїм.
Годинник, як нажахана свиня,
У лабіринтах темних, вогких стін.
Там невідомість кігтями щодня
Рве тишу, що здіймається з колін.
Летить залізо — вперте і тупе,
Воно не вибирає, де мішень.
Хто знає, чи воно тебе мине,
Чи роздере на друзки новий день?
Дім дихає, пульсує і дрижить,
А в голові кипить гарячий гул —
Туга, застигла й заніміла мить,
Яку цькує і рве війни розгул.
І ти не знаєш: вибух чи приліт?
Чия стіна обвалиться у прах?
За дужками лишився цілий світ,
Живе лише липкий тваринний страх.
04 жовтня 2026 р.
