Він не носить лаврового вінка,
Його зброя — слово, а не сталь.
Він стоїть у вирі суді й буття,
Де правда — це крихка, як крига, хваль.
Він знає, як важко важить закон,
Як зірки на небі — ясні, але мовчать.
Він б’ється за тих, хто вже втратив дім,
Хто в пеклі війни навчився дихать.
Він пам’ятає Грушевського слова,
І Шевченка гнів, і Франка вічний зір.
Він знає: свобода — не дар небес,
А біль і надія, і кривавий пір.
Він бачить, як руйнуються міста,
Як діти ростуть під сирени спів.
Але в його серці — віра жива,
Бо Україна — це вічний мотив.
Він адвокат не лише в судах,
Він адвокат правди, честі, добра.
Він знає: перемога — не в словах,
А в тих, хто вірить і зберігає вогонь вогня.
Так тримай же, воїне слова,
Свій щит із закону, меч із істини.
Бо ти — адвокат не лише права,
Ти — адвокат України.
Дмитро Зенкін
